Предмет: Литература, автор: barannikviktoria21

На який вчинок наважився головний герой міфу після смерті коха- НОЇ? Схарактеризуй тугу Орфея, дібравши відповідні епітети. ● Що завадило Орфеєві врятувати кохану з царства Аїда? • Чи вважаеш ти, що Орфей особисто винен у своєму щ Відповідь аргументуй. Даю 30б

Ответы

Автор ответа: bolatovn425
12

Ответ:

Головний герой міфу, Орфей, після смерті своєї коханої Еврідіки, наважився на вчинок спроби врятувати її з царства Аїда, де перебувала душа померлої.

Тугу Орфея можна описати такими епітетами, як "глибока", "непереборна", "муками звідкриваємий", "вічна тоска". Втрата коханої вразила його до глибини душі, і він відчував безнадійну тяготу розділення.

Те, що завадило Орфеєві врятувати кохану, було тим, що він порушив обіцянку не оглядатися на неї, поки не вийшов із царства Аїда. Він звернувся, щоб побачити її, і це призвело до того, що Еврідіка повернулася назад у світ померлих, і Орфей втратив її назавжди.

Щодо питання, чи вважаю, що Орфей особисто винен у своєму нещасному кінці, можна сказати, що так, він несе відповідальність за свої дії. Він був попереджений не оглядатися на Еврідіку до виходу з Аїда, і відчайдушно вчинив протилежне. Таким чином, його власна дія призвела до трагічного завершення.

Похожие вопросы
Предмет: Українська література, автор: Аноним
50-Б СРОЧНО!!
Виписати із вірша " Співець" художні засоби: епітети, порівняння, метафори.
Текст:
СПІВЕЦЬ (1889)

Пишно займались багрянії зорі

Колись навесні, Любо лилися в пташиному хорі

Пісні голосні;

Грала промінням, ясним самоцвітом

Порання роса,

І усміхалась весняним привітом

Натури краса.

Гордо палала троянда розкішна, Найкраща з квіток, -

Барвою й пахом вродливиця пишна

Красила садок.

А соловейко троянді вродливій

Так любо співав,

Голосом дивним співець чарівливий

Садки розвивав;

Слав до вечірньої зорі прощання,

Що гасла вгорі,

Ще ж голосніше співав на вітання

Поранній зорі....

Вже пролетів, немов пташка зальотна.

Весняний той час,

Осінь холодная, осінь вільготна

Панує у нас.

Тихо спускається нічка осіння, -

Година сумна; Місяць холоднее кида проміння;

Здалека луна

Пугача віщого крик - гук єдиний. Діброва німа.

Де ж соловейко? Де ж спів солов'їний?

Ох, де ж він? Нема!

В вирій полинув, де вічная весна,

Натхненний співець.

Вічно красує там рожа чудесна,

Там теплий вітрець;

Глухо і смутно кругом на просторі,

Мій гаю сумний!

Кинув співець тебе в тузі та в горі,

Тебе й край рідний.

Тиша така тепер всюди панує.

Лиш в листі сухім

Вітер зітха, мов дріада сумує,

Із жалем глухим. Чом я не маю огнистого слова,

Палкого, чому?

Може 6, та щира, гарячая мова

Зломила зиму!

І розлягалась би завжди по гаю Ясна-голосна

Пісня, й розквітла б у рідному краю Новая весна.

Та хоч би й крила мені солов'їні, І воля своя, -

Я б не лишила тебе в самотині, Країно моя!
Предмет: Алгебра, автор: holev15693