Есе на тему: мово рідна , слово рідне , хто вас забував , той у грудях не серденько а лиш камінь має
Ответы
Ответ:
Рідна мово - це душа народу, це наша спадщина, це той шлях, що веде нас до власної ідентичності. Колись непізнанно далекою дорогою вона прокладала своє слідування через роки і століття, минаючи перешкоди, зразки чужинства та знущання. Запам'ятовування й застосування рідноти - горнеться нашій людині від природи. Ми народжуємося, отримуємо цей дар ніби з генетичним щоденним зарядом. Ми стаємо гордими своїм корінням, своїми традиціями, своїм народом. Наша мова стає невід'ємною частиною нашого буття, нестирайною нашої культури.
Слово рідне - це скарб, який шануємо та оберігаємо. Кожне слово має свою силу, свою енергію, і тому ми обираємо свої слова з усвідомленням та розумінням. Вони виражають наші думки, почуття, бажання, наш спосіб спілкування з оточуючими.
Але чи всі ми завжди це розуміємо? Часто зазвичай, у метуше інформаційного шуму, вхоплені різними мовами, ми забуваємо наше слово рідне, замінюючи його чужими виразами та фразами. Ми втрачаємо зв'язок з нашим корінням, намагаючись підлаштуватись під нереальні стандарти ідеалів. Але це - помилка.
Мова рідна вкладена в нашу пам'ять, збережена в наших серцях. Ми повинні пам'ятати, що вона є частиною нас, як малинове вино є частиною літнього настрою. Вона має силу об'єднувати нас, зберігати нашу ідентичність і спадщину. Важливо поважати, підтримувати і примножувати наше слово рідне, незважаючи на всі виклики і перешкоди, які зустрічаються на нашому шляху.
Той, хто вас забував, той у грудях не серденько має, а лише камінь. Наша мова рідна - це той твердий фундамент, на якому ми будуємо свою життєву споруду. І той, хто недоторканий мовою своїх предків, губить зв'язок з минулим, з пращурами, які ноншують у собі тисячолітню мудрість та досвід. Ми не можемо дозволити собі забути наше слово, бо воно є голосом всього нашого народу, голосом тих, хто теж колись говорив ним з почуттям глибоким і повагою.
Тож давайте нести свою мову рідну у своїх серцях, з гордістю використовувати її в житті, незалежно від того, де ми живемо чи куди йдемо. Бо той, хто цінує і піклується про свою мову, піклується про свою ідентичність та свої корені. І той, хто це забуває, стає лише одним каменем серед тисяч відданих сердець, які віддають своє слово рідне у спадок майбутнім поколінням.