Напишіть цікаві факти про жниварські пісні
Ответы
Ответ:
Жниварські пісні українців, як і всіх слов’янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба — збирання врожаю. Пісні поділяються на зажинкові, що виконуються до початку роботи, жнивні — виконувані під час збирання врожаю, та обжинкові (або дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив.
Ключовим моментом зажинкового обряду було приготування першого снопа — «воєводи». Його мала нажати «в добрий час» «легка на руку» жниця — обов’язково із середини ниви. Прикрашений стрічками й квітами зажинковий сніп кожного дня стояв на полі, де працювали женці, і символізував межу, до якої вони мали жати. Після жнив перший сніп урочисто ставили у світлиці на покуті. Перші зрізані колоски, як і останні, вважалися наділеними особливими якостями, здатними впливати на майбутній урожай. Бажання зберегти перші колоски, очевидно, походило від уявлення про те, що в них зберігається плодюча сила зерна.
Жали і співали жнивних пісень переважно жінки. Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Зжатий останній сніп, «останець» (або «дід») перев’язували червоною смужкою і урочисто, з піснями несли в село. На полі залишали жмуток невижатого збіжжя, прикрашеного стрічками і квітами, що називався Волосовою або Спасовою «бородою», а подекуди — „козою», «перепілкою». Колосся зв’язували до купи і заламували до низу на схід сонця, витрушували в зорану серпом землю зерно, клали між стеблин хлібину, дрібок солі, ставили в воду, щоб у господі не переводився хліб, приказували: «Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!».
З пшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок з маків, волошок, калини як символу щедрого врожаю. В такому вінку найкраща жниця — «княгиня» в парі з хлопцем, що ніс останній сніп та оточенні дівчат — «дружок», поверталась до двору хазяїна. На Сумщині інколи тих, хто ніс вінок у село, обливали водою, щоб захистити від нечистої сили.
Перед двором хазяїна вінок клали на хлібину, щоб «заходив хліб за хліб, старий за новий», тобто, щоб не було безхліб’я і просили за нього викуп — «рублика на таночок». Після викупу хазяїн запрошував женців на гостину, а обжинковий вінок вішав у хаті на стіні і зберігав до осені, щоб вилущеним з нього зерном розпочати сів озимини.