‼️СРОЧНО 80‼️
1)Чи погоджуєтесь ви з тим, що у першій половині XVI ст. українські землі перебували у складі різних держав і чому?
2)Чи погоджуєтесь ви з тим, що у 60-х рр. XVI ст. сформувалися передумови для об'єднання Корони Польської та Великого князівства Литовського в єдину державу.Проте бачення форми та змісту майбутнього державного об'єднання в його учасників суттєво відрізнялося.Чому?
3)Чи погоджуєтесь ви з тим, що унаслідок укладення Люблінської унії на карті Європи постала нова держава Річ посполита. Більша частина українських земель опинилась під польською владою. Чому?
Ответы
Ответ:
3:
Объяснение:
Шлях до об'єднання Великого князівства Литовського з Польщею започаткувала династична Кревська унія 1385 року з метою спільного подолання зовнішньої небезпеки — лицарів-хрестоносців.
З другої половини XV століття став набирати сили новий суперник Литви — Московське князівство, яке почало претендувати на українські та білоруські землі. На початку XVI століття Литва у війнах з Московією втратила майже третину своєї території, зокрема Чернігово-Сіверщину і Смоленськ. Ситуація загострилась в середині XVI століття, коли почалась Лівонська війна. Литва, що підтримувала лівонців, опинилася на межі катастрофи. Щоб уникнути завоювання, вона мусила знайти надійного союзника. З Польським королівством вісім разів обговорювалось й укладалось різноманітні угоди-унії пов'язані особою спільного монарха — великого князя литовського, що обіймав на той час посаду й польського короля.
Українське питання
Аристократія України на той час налічувала більше 20-ти княжих родів і надзвичайно велику кількість боярських родів. Доступ до цієї верстви на той час був суворо обмеженим законодавством. Князі мали особливі права: вони діставали імунітет від суду провінційної адміністрації; скарги на них міг подавати лише сам великий князь. Бояри (спадкові земельні аристократи) були нижчими за статусом, але дуже часто багатшими за численних князівських родичів. Князі могли виступати на війні під власними корогвами на чолі власних озброєних підрозділів. Осередком княжих родів була Волинь. Тут сиділи князі Острозькі, Санґушки, Чорторийські, Вишневецькі та інші нащадки удільних князів.
Другу ієрархічну сходинку за князями і боярами займали пани. Вони володіли власною спадковою землею (вотчина), не наданою їм від великого князя. Їхні вотчини не тільки служили символом певної матеріальної незалежності, але й підкреслювали значність, давнє походження роду, що володіє своїм маєтком.
Нижчу сходинку у привілейованому стані займали представники військовиків, які перебували на службі у князів — дрібна та середня шляхта. Втягуючись у торгово-грошові відносини, шляхта здобула право безмитного провозу продукції власного господарства. Суспільний статус шляхти був юридично оформлений законодавством XIV-XVI століть, їй надано значні політичні права, особисті свободи та майнові гарантії, що визначили специфіку шляхти як привілейованої верстви. Головним обов'язком шляхти була військова служба за власний кошт і сплата грошового збору. Поступово шляхта завоювала собі право свободи, недоторканості й окремого суду. Шляхтич входив до шляхетських корпорацій (лицарського кола), що розв'язувало різні питання життя повіту, міг обирати й бути обраним до складу повітових органів управління, а також послів на загальнодержавний (вальний) сейм. Шляхта дістала право вільно розпоряджатися своїми землями, мала великі привілеї в торгівлі і промислах.
У редакції Литовського статуту 1566 року закріплювалась норма про зрівняння в правах шляхти з князями. Проте таке зрівняння істотно відрізнялось у Литві та Польщі. Українська шляхта підтримувала об'єднання Литви й Польщі, сподіваючись у такий спосіб здобути для себе більше привілеїв. У житті тогочасної України особливе місце посідав рід Острозьких, Костянтин Острозький та його молодший син Василь залишалися символом самобутності Русі-України.
На соціально-економічному розвитку України XV — першої половини XVII століття визначальний вплив справила зміна економічної ситуації в Європі. Значно зросли ціни на худобу і збіжжя. Розвиток внутрішнього ринку і зовнішніх економічних зв'язків значно вплинув на сільське господарство. З XV століття магнати і шляхта почали розширяти свої орні землі. Протягом XV—XVI століть економіка Галичини, Волині та Поділля поступово переорієнтувалась на потреби зовнішнього ринку, який потребував дедалі більше деревини й продукції промислового та сільського господарства. Відбувалась інтенсифікація сільського господарства шляхом організації фільварків, зростання панщини й збезземелення селянства.
Фільваркова реформа перетворила Україну на годувальницю Європи. Одержані кошти вкладалися в економіку Литви й Польщі, зростали міста, зокрема в Україні вони інтенсивно почали отримувати Магдебурзьке право. Поширення фільваркового господарства супроводжувалося скороченням селянських наділів і почали з'являтися залежні від шляхти селяни. При цьому, більша частина українського селянства, особливо на Півдні і Південному Сході, продовжувала зберігати особисту свободу.
Грабіжницькі напади з Криму татар у кінці 1490-х ставали щорічними. Невеликі загони шляхетської варти не могли протидіяти татарським ордам. Термінового укріплення потребували замки в Каневі, Черкасах, Звенигородці, Вінниці, Брацлаві. Непевне внутрішнє становище Литви потребувало від її владних кіл суттєвих змін. Тому об'єднання двох держав у конфедерацію сприяло безпеці українських земель.
(Це 3 питання,надіюсь допомогла)