Предмет: Українська література, автор: mysik2908and

Мої враження від твору Євшан зілля

Ответы

Автор ответа: DimaAsaulengo
1

Объяснение:

Мої роздуми над поемою М. Вороного «Євшан-зілля», українська література

Проблеми забування своїх коренів, цурання національної приналежності, рідного краю, культури, мови хвилювала багатьох українських письменників. До цих проблем не залишився байдужим і Микола Вороний. Свої роздуми над долею рідного краю і тих, хто від нього відцурався, хто забув мамину колискову, зневажив батьківські напуття, соромиться рідної мови і звичаїв, письменник втілив у чудовій поемі «Євшан-зілля».

Взявши за основу давню українську легенду, Микола Вороний творчо її осмислив і створив оригінальний твір з глибоким філософським змістом, твір, який є актуальним і через сто з лишнім років після його написання, і, як не прикро, не втрачає злободенності в наш час.

Микола Вороний створив своєрідне обрамлення народній легенді: розпочав вступом, де зауважив, що в цій легенді між рядками слів таїться якесь пророкування, якеі закінчив поему власними роздумами, у яких провів паралель між героєм легенди — ханським сином і долею України.

Так, справді, доля нашої землі нагадує долю хана, сина якого взяли в полон і завезли на чужину. Як і ханський син, численні українці забули про рідний край, і звикли «край чужий, чужі звичаї, як за рідні уважати». Але якщо в половецького хлопця так склалася доля, що він опинився далеко на чужині, де не чув рідної мови, не бачив рідних людей, то, на жаль, у нас все по-іншому. Скільки українців, живучи у своїй рідній країні, не вважають себе Українцями! Скільки не вважають українську мову рідною! Скільки людей переймають чужі звичаї, забуваючи про свої! На жаль, таких безбатченків дуже багато. Можливо, вони й не винні в тому, що не відчувають приналежності до української нації, адже не одне століття в нашій країні проводилася політика русифікації! Але сьогодні, коли триває розбудова нашої держави, чому вони так вперто ігнорують усе, що пов’язано зі словами «український», «національний»! Якби вони хоч трохи розкрилися назустріч! Але вони, як ханський син в поемі Вороного, перебувають у забутті

І як Микола Вороний у своїй поемі, я хочу спитати, може, хтось дасть відповідь на це питання хоч через сто років після його виникнення:

Де ж того Євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить, —

Шлях у край свій повороту?!

…живить надію,

Певну віру в ідеали

Тим, котрі вже край свій рідний

Зацурали, занедбали…

Похожие вопросы
Предмет: Русский язык, автор: enjikom
(1) Один Бог разве мог сказать, какой был характер Манилова. (2) Есть род людей, известных под именем: люди так себе, ни то ни се, ни в городе Богдан, ни в селе Селифан, по словам пословицы. (3) Может быть, к ним следует примкнуть и Манилова. (4) На взгляд он был человек видный; черты лица его были не лишены приятности, но в эту приятность, казалось, чересчур было передано сахару; в приемах и оборотах его было что-то заискивающее расположения и знакомства. (5) Он улыбался заманчиво, был белокур, с голубыми глазами. (6) В первую минуту разговора с ним не можешь не сказать: «Какой приятный и добрый человек!». (7) В следующую за тем минуту ничего не скажешь, а в третью скажешь: «Черт знает, что такое!» — и отойдешь подальше; если ж не отойдешь, почувствуешь скуку смертельную. (8) От него не дождешься никакого живого или хоть даже заносчивого слова, какое можешь услышать почти от всякого, если коснешься задирающего его предмета. (9) У всякого есть свой задор: у одного задор обратился на борзых собак; другому кажется, что он сильный любитель музыки и удивительно чувствует все глубокие места в ней; третий мастер лихо пообедать; четвертый сыграть роль хоть одним вершком повыше той, которая ему назначена; пятый, с желанием более ограниченным, спит и грезит о том, как бы пройтиться на гулянье с флигель-адъютантом, напоказ своим приятелям, знакомым и даже незнакомым; … словом, у всякого есть свое, но у Манилова ничего не было. (10) Дома он говорил очень мало и большею частию размышлял и думал, но о чем он думал, тоже разве Богу было известно. (11) Хозяйством нельзя сказать, чтобы он занимался, он даже никогда не ездил на поля, хозяйство шло как-то само собою. (12) Когда приказчик говорил: «Хорошо бы, барин, то и то сделать», — «Да, недурно», — отвечал он обыкновенно, куря трубку, которую курить сделал привычку, когда еще служил в армии, где считался скромнейшим, деликатнейшим и образованнейшим офицером. (13) Иногда, глядя с крыльца на двор и на пруд, говорил он о том, как бы хорошо было, если бы вдруг от дома провести подземный ход или чрез пруд выстроить каменный мост, на котором бы были по обеим сторонам лавки, и чтобы в них сидели купцы и продавали разные мелкие товары, нужные для крестьян. (14) При этом глаза его делались чрезвычайно сладкими и лицо принимало самое довольное выражение; впрочем, все эти прожекты так и оканчивались только одними словами. В 2. Определите способ связи слов в словосочетании ГЛЯДЯ С КРЫЛЬЦА (предложение 13). Напишите это слово. В 3. Какой частью речи является слово ЧЕРЕСЧУР в предложении 4? В 4. Определите и напишите тип сказуемого в предложении 3. В 5. Из предложения 9 выпишите краткое страдательное причастие. В 6. Среди предложений 10-14 найдите предложение с прилагательными в форме превосходной степени. Напишите номер этого предложения. В 7. Напишите вид придаточного в сложноподчинённом предложении 1. В 8. Среди предложений 1-6 есть фразеологизм. Напишите номер этого предложения.