1. Наведіть основні моменти біографії Є. Плужника (2 б.)
2. Схарактеризуйте літературне угрупування ВАПЛІТЕ (рік заснування, голова,
члени угрупування, основні ідеї, причини ліквідації) (2 б.)
3. Розкрийте основні особливості творчості П. Тичини (2 б.)
4. Назвіть основні риси розвитку драматургії в 1920 – 1930-х рр. (3 б.)
Ответы
1. Євген Плужник (літературний псевдонім Кантемірянин) - український поет, драматург і перекладач. Жертва сталінського терору.
1. Євген Плужник (літературний псевдонім Кантемірянин) - український поет, драматург і перекладач. Жертва сталінського терору.Цікава особистість, поет високої культури, який вважався одним з найбільших імпресіоністів ХХ століття. За життя поет видав три збірки. Дві з них - "Дні" (1926) та "Рання осінь" (1927) - були опубліковані. Для третьої він зібрав вірші, написані у 1928-1933 роках, і запропонував книгу до друку. У 1933 році не знайшлося охочих публікувати вірші Плужника, а через рік поета заарештували. Пізніше вирок замінили на тривале ув'язнення в таборі на Соловках, де він помер від туберкульозу. Його останніми словами були: "Вмиюся, згадаю Дніпро і помру". Похований на табірному цвинтарі. Помер 2 лютого 1936 року в лазареті Соловецького табору, де до останніх днів писав вірші.
2.
17 січня 1926. Лідером організації був Микола Хвильовий.
До її складу ввійшли найвидатніші українські письменники, які перебували в цей час у Харкові (колишня столиця України): Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичина, Іван Сенченко, Олекса Слісаренко, Петро Панч, Микола Бажан та інші. Провідною ідеєю було відродження української нації. Вони приділяли багато уваги вивченню європейських мов.
3.
Особливості поезії Тичини:
Особливості поезії Тичини:надзвичайна музичність; поєднання в поезіях різних стильових течій: символізму, неоромантизму, імпресіонізму, експресіонізму; удосконалення системи віршування (робота над модерною строфою).
4.
На початку 20-х рр. XX ст. діяло 74 професійні театри, численні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо- селянські театри, що спеціалізувалися на агітках, прославляючи месіанізм пролетаріату. У Києві 1918 р. функціонували Державний драматичний театр, очолюваний Олександром Загаровим, Державний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса. У 1919-1920 рр. у Галичині й на Буковині діяли «Новий Львівський театр», Чернівецький театр і Державний театр ЗУНР.