Розповідь про українських меценатів 19-20 ст
Ответы
Відповідь:
Символом меценатства є давньоримський державний діяч, наближений імператора Августа – Гай Цільний Меценат. Він народився приблизно в 74-64 роках до нашої ери, і його ім’я назавжди увійшло в історію як покровителя мистецтва і науки. Гай Цільний Меценат був довіреною особою Августа Октавіана: він займався державними справами, при цьому, не маючи офіційної посади при імператорському дворі. Меценат абсолютно спокійно вів бесіди з Августом, користувався повною свободою і міг висловлювати власні погляди, не боячись гніву імператора. Гай Цільній дуже любив мистецтво і займався заступництвом таких поетів як Горацій, Проперцій, Вергілій.
Таким чином, меценатство, як вид благодійної діяльності виник в Стародавній Греції і має на увазі під собою фінансову підтримку діячів науки, культури і мистецтва.
Меценат фінансово і авторитетно підтримує не саму людину, а її талант, роль в розвитку науки, мистецтва і культури.
В Україні перші ознаки меценатства як явища зафіксовано в XVII ст.
Костянтин Острозький заснував в Острозі академію та друкарню, де була видана знаменита Острозька Біблія. Митрополит Петро Могила власним коштом відновив у Києві Софійський собор, Десятинну і Трьохсвятительську церкви та храм Спаса на Берестові, а також заснував і утримував Колегіум, який згодом став Києво-Могилянською академією.
Пояснення:
Удачі!!!
На початку 20 століття благодійність на українських землях розвивалася швидкими темпами. Збільшувалася кількість філантропічних ініціатив, зростала чисельність меценатів та благодійників. Здавалося, що суспільство поступово долає головні соціальні проблеми (голод, сирітство, бідність та ін.). Проте давня традиція благодійності в Україні була раптово і жорстко перервана революцією 1917 року і наступними подіями громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії.Наприкінці червня 1918 року в Москві відбувся Загальноросійський з’їзд комісарів соціального забезпечення. На ньому обговорювали дуже важливе питання: що робити з майном всіх благодійних організацій, які працювали на території колишньої Російської імперії? Не довго думаючи, комісари запропонували радянському уряду націоналізувати всю їх власність. Упродовж кількох наступних років благодійні установи були автоматично підпорядковані Комісаріату соціального забезпечення з «усіма капіталами та інвентарем».
Таке рішення базувалося на радянському тлумаченні благодійності, яка була «чужим поняттям для соціального ладу СРСР». Благодійність виявилася зовсім непотрібною радянському уряду, їй на зміну прийшли державні органи, які взяли на себе вирішення всіх соціальних проблем. Більше того, благодійність затаврували як «допомогу, яку лицемірно надають представники пануючих класів експлуататорського суспільства для частини нужденного населення з метою обману трудящих і відволікання їх від класової боротьби» 1. Приблизно таке тлумачення благодійності зберігалося весь радянський період. Оскільки радянська влада вважала благодійність «пережитком капіталістичного ладу», то майбутнього у меценатів і філантропів у новій державі не було. Ба більше, колишні благодійники були оголошені класовими ворогами. У них залишалося два варіанти: емігрувати або залишитися і перебувати під постійним тиском влади.
Євген Чикаленко
Більшість філантропів вибрали еміграцію. Наприклад, відомий український громадський діяч, благодійник і меценат Євген Чикаленко покинув Київ у січні 1919 року і провів в еміграції більше 10 років — спочатку в Австрії, а згодом в Чехословаччині. На момент еміграції Чикаленку виповнилося 57 років. Він втратив всі статки і все майно. Життя поза батьківщиною для нього супроводжувалося хронічним безгрошів’ям, а також остійно нагадували про себе проблеми зі здоров’ям.
Надії повернутися в Україну не було, він побоювався, що його одразу ж «більшовики розстріляють за контрреволюцію».
На початку 1920-х років Чикаленко писав у листі до українського громадського діяча Євмена Лукасевича: «… не рисуючись кажу, а по щирості — я жалкую, що не вмер на цей раз. Нікому я вже не потрібний — ні собі, ні дітям, ні рідному краєві. Саме тепер добре було б умерти, поки я знаю, що мої всі живі-здорові, що самому ще є що завтра їсти».