В ЯКОМУ РОЦІ
«Ліквідаці на приєднаних до Російської імперії землях воєводств та утворення губерній»
СРОЧНО
ПОМОГИТЕ ‼️‼️‼️‼️‼️‼️‼️‼️‼️‼️
Ответы
Ответ:
Объяснение:
Адміністративно - територіальний поділ - поділ території держави на систему адміністративних одиниць (область, провінція, штат, воєводство, губернія, повіт, волость, місто, село) відповідно до якого утворюється вертикальна структура органів державної влади й управління.
Генерал - губернаторство - адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії (1775 - 1917). Включало одну або кілька губерній, під управлінням генерал - губернатора.
Повіт - адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських, а також польських, литовських і білоруських землях з другої половини XIV ст.
Стан - адміністративно-поліцейська одиниця в повітах Росії та України в XIX ст. ; запроваджена 1837р. у зв'язку з посиленням селянського руху.
Наприкінці XVIII ст. територія України входила до складу Російської та Австрійської імперій. У першій половині XIX ст. українська етнічна територія становила до 700 тис. км2. До складу Російської імперії входило 90% цієї території - Правобережна і Лівобережна Україна, Слобожанщина та південна (Степова) Україна, а до складу Австрійської - 10% - Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Такий територіальний поділ існував аж до початку Першої світової війни.
В історичному розвитку українського народу визначальна роль, як і раніше, належала Наддніпрянщині. Її вважало своїм історичним, політичним та культурним центром також українське населення Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття, підвладне Австрійській імперії.
Поширення на територію України адміністративно - територіального устрою Російської імперії мало на меті прискорити колонізацію українських земель. Розроблена царським урядом на початку 50 -х рр.. XIX ст. інструкція зобов'язувала генерал - губернаторів посилити всебічний нагляд за «станом умів».
Найстараннішими провідниками царської колонізаторської політики в Україні були київський генерал - губернатор граф Д. Бібіков, малоросійський (харківський) - князь М. Долгоруков та новоросійський - граф М. Воронцов. Останнього як ревносного прислужника царизму висміяв у відомій епіграмі О. Пушкін. Антинародну діяльність перших двох - під керівництвом тодішнього найвищого провідника та ідейного натхненника колонізаторської політики в Україні царя Миколи I - навіки затаврував український поет Т. Шевченко такими гнівно - глузливими рядками:
Во дні фельдфебеля - царя
З своїм єфрейтором малим
Капрал Гаврилович Безрукий
Та жвавим, на лихо лихим.
Та унтер п'яний Долгорукий
До того люд домуштрували,
Україну правили. Добра
Що сам фельдфебель дивувались
Таки чимало натворили,
І маршировкою, і всім,
Чимало люду оголили
І «благосклонні пребивали
Оці сатрапи - ундіра
Всегда к єфрейторам своїм»
А надто стрижений Гаврилич
Національне та соціальне становище українського населення
Регіони України, що склались історично, різнилися не тільки за адміністративним устроєм, а й за етнічним складом. Лівобережжя вважалося найбільш українським за етнічним складом. У 1795р. тут мешкало 98,1% місцевих жителів, решту становили росіяни та євреї; у Слобідській Україні мешкало 85,9% українців; росіяни проживали тільки в місті Харкові та у східній частині регіону, євреї - лише в містах Суми та Харків. На Правобережній Україні українці становили 88%, поляки - 5%, євреї - 3,5%( на середину XIX ст. -10%); степова Україна була заселена переважно українцями (71,5%), на частку росіян та молдаван припадало по 9%, вірмени і цигани складали 3 - 4 %, менше 1% - було сербів, поляків, болгар, німців, грузин, євреїв, угорців. Татар наприкінці XVIII ст. у Криму мешкало 250тис. чол.., а на середину XIX ст. - лише 100 тис. чол.
На середину XIX ст. у складі Російської імперії у дев'яти губерніях, утворених на території України, проживало 13,6млнчол. За становою ознакою вони поділялися на дворянство, духовенство, купецтво, міщанство, селянство. Зрівнявши 1835р. козацьку старшину управах з російським дворянством, самодержавство прихилило на свій бік ту частину українського суспільства, яка у XVIII ст. виступала головним речником і поборником національної державності.
Соціальний склад населення земель - регіонів також мав свої особливості. На Лівобережжі переважали дрібномаєтні дворяни - землевласники; селянство складалося з посполитих та козаків (останні становили третину населення і проживали на своїх хуторах, маючи статус державних селян, зобов'язаних сплачувати чверть прибутків до державної скарбниці). Правобережна Україна вирізнялася специфічною структурою населення: до магнатів і шляхти належало 135 тис. чол.., селян - українців налічувалося 3 млн чол.., польських кріпаків становив: на Волині 74%, у Київській губернії - 90%, у Подільській - 91%. Південна Україна (Новоросія) відрізнялася тим, що тут не було кріпаків. Основу населення складали колонізатори - переселенці з європейських країн, вільні селяни, відставні солдати. Українці в усіх губерніях являли собою здебільшого селянську націю з мало чисельною верствою духовної та світської інтелігенції.