Підготувати повідомлення про видатних українців Донеччини.
! На Украинском
! Не только про писателей но и например ученых, какого-нибудь козака.
! Их должно быть несколько учитывая, что в одного деятеля нужно вместить не его географию а то, чем он прославился.
Если информация вам поможет то это предмет география.
45 БАЛОВ
Ответы
Ответ:
Объяснение:Вале́рій Фе́дорович Гужва́ (*31 липня 1936, селище Постишеве, тепер м. Покровськ Донецької області) — український письменник (поет, прозаїк, публіцист). Член Національної спілки письменників України (від 1971 року) Середню освіту здобув в Ужгороді. 1958 року закінчив факультет журналістики Київського університету. Друкується від 1962 року. Перші вірші надрукував у журналі «Прапор» (нині «Березіль»). Був членом КПРС[2](від 1964 року).
Працював на українському телебаченні, заступником головного редактора видавництва «Молодь», потім у видавництві «Український письменник»
Автор збірок віршів «Огоньок», «Дуель», «Імена», «Місто», «Розмова», «Вічна спрага», «Біг часу», «Темні меди», «Крок», «Озеро», «Метроном», «Вертоград»; повісті «Сліпий дощ», «Забути, згадати», «Плато над прірвою», «Лакейський вальс»; роману «Рай»; казки «Пригоди бувалого солдата»; сценаріїв документальних фільмів, численних перекладів поетичних творів.
Лауреат премій імені Володимира Сосюри (2002) та імені Ю. Яновського.
Володи́мир Микола́йович Сосю́ра (25 грудня 1897 [6 січня 1898], ст. Дебальцеве, Катеринославська губернія, Російська імперія — 8 січня 1965, Київ, Українська РСР, СРСР) — видатний український поет, письменник та перекладач. Автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота», бунчужний 3-го Гайдамацького полку Армії УНР. Належав до низки літературних організацій того періоду — «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та інших. Кавалер двох орденів Леніна, лавреат Сталінської премії та Національної премії імені Тараса Шевченка.Злидні і голод були постійними супутниками сім'ї. Вони жили у напівзруйнованих будинках. Дім у селі Верхньому не став винятком. Іноді батьків охоплював відчай. Саме в один з таких моментів, у 1909 році, коли майбутньому поету ледве минуло 11 років, Антоніна Дмитрівна — мати хлопчини повела його на Донецький содовий завод, зі словами: «Може, візьмуть учнем, все-таки хлопець тямущий, хоч і малий ще…» Такі маломіцні працівники не потрібні були бондарній майстерні заводу, де виготовляли бочки для пакування соди. Але бригадир Пантелій Плигунов, сусід Сосюри, добре знав розпачливе становище цієї сім'ї. Щоденно поетові платили за це п'ятак.«А в нас не було ніякого будинку. Ми жили в напіврозваленій мазанці з тарантулами, в покинутому саду поміщика біля таємничих пустельних та страхітливих сараїв. Ми були вже дуже бідні. Батько продав наділ землі, що мав, куркулеві Андрону за 250 карбованців, хоч наділ коштував 1100 карбованців — п'ять десятин. Андрон платив нам золотими п'ятірками дуже рідко, поки не виплатив борг. Так от ми, хоч і були бідні, а все ж я іноді купував фісташки, які дуже любив.»
У 1909–1911 роках працював на содовому заводі міста Верхнього (більш відоме як Третя Рота, нині в складі міста Лисичанська) в бондарському цеху, телефоністом, чорноробом. З 1911 до 1918 рік навчався в двокласному міністерському училищі міста Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізниці, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу (місто Верхнє)[3]. Одержавши домашню підготовку від батька, Володимир вступив одразу на третє відділення, що відповідає нинішньому третьому класу. Заняття лірик відвідував не завжди регулярно, через брак взуття та одягу. Після закінчення початкової школи Володимир Сосюра вступив тут же, у Верхньому, в ремісниче училище на слюсарне відділення. Однак спеціальність ця не припала йому до душі.
«Він платив нам за фунт міді 8 копійок, за фунт заліза — копійку, за фунт чавуну — півкопійки і копійку за три фунти жерсті. Якось мама взяла мене за руку і повела в заводську бондарну майстерню, де я почав працювати учнем. Пантелій Плигунов, цеховий бригадир, платив мені щодня 5 копійок, а я за це збирав цвяшки по цеху. Потім кваліфікація моя підвищилась: я почав „заовтарювати“ діжки для бікарбонату, тобто вбивати цвяхи в маленькі обручі над дном і вгорі діжки з внутрішнього боку ободу і вбивати кільця в дно цих діжок. Ще в Сьомій Роті, де татусь був сільським писарем, я, коли пас із селянськими хлопчиками і дівчатками телят і корів, крім ігор „у крем'яшки“, навчився грати пальцями на губах… Я ж інколи одержував гривеник „на цукерки“. Мені дуже подобалось працювати на бондарці, а грати марші набридло, бо від них у мене боліли губи і німіли руки.