Предмет: Химия, автор: olgastrelcuk79

Яка валентність Феруму у Fe:0;? A) II; Б) 1; 6 (0 5 б) Вкажіть хiмiчне явище B) IV; Г) Ш.​

Ответы

Автор ответа: dasaknys54
1

Ответ:

А) правильна відповідь

Автор ответа: VlKTORY
2

Відповідь:

а)||

Пояснення:

О завжди двовалентний, тому іншого елемента повинно бути 2. Якщо індексів немає – у них однакова валентність. Тобто ферм у цьому випадку також двовалентний

позначте як кращу відповідь

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: lioncub13sk13
Проведіть невелике дослідження легенди Вавилонська вежа: укажіть найхарактерніші мовно-художні особливості (не менше 6) й випишіть по два приклади до кожної з них.

Вавилонська вежа

Це було так давно, що ніхто вже не пам'ятає, коли це було. Розповідають, од­нак, начебто в ті часи всі люди говорили однією мовою й усі розуміли один одного. І задумали люди залишити пам'ять по собі на віки віків.

– Зберімося всі разом та побудуймо високу вежу! – запропонував один.

Усі зраділи й закричали:

– Ми вежу збудуємо, ми вежу збудуємо, збудуємо вежу до самого неба!

Обрали високу гору – й закипіла робота! Одні місять глину, інші ліплять із неї цеглу, треті цю цеглу в печах обпалюють, четверті возять її на гору. А на горі вже люди стоять, приймають цеглу і складають із неї вежу. Усі працюють, усім весело, усі співають пісень.

Не рік, та й не два будувалася вежа. Самих тільки цеглин на неї пішло тридцять п'ять мільйонів! Та й для себе довелося хати звести, аби було де перепочити після роботи, а коло хат насадити кущів і дерев, щоб було птахам де співати.

Ціле місто виросло навколо гори, що на ній зводили вежу. Місто Вавилон.

А на горі з кожним днем, усе вище й вище, здіймалася виступами красуня-вежа: знизу широка, вгору все вужча й вужча. І кожен виступ цієї вежі фарбували в інший колір: чорний, жовтий, червоний, зелений, білий, жовтогарячий. Верх задумали зроби­ти синім – хай буде, як небо, а покрівлю – злотою: хай сяє, мов сонце!

Нарешті вежа була майже готова. Ковалі вже злото кують для покрівлі, малярі вмочають пензлі в цеберка з синьою фарбою. Та раптом, невідомо звідки, з'являєть­ся серед людей сам Ягве. Не сподобався йому їхній замір – збудувати вежу до са­мого неба. Не хотів він, щоб дісталися люди до неба.

"Це тому їм вдалося свою вежу звести, – подумав він, – що в них спільна мова, і всяка людина розуміє іншу. Ось вони й домовились!"

І наслав Ягве на землю велику бурю. Доки буря лютувала, вітер порозносив усі слова, що їх люди звикли говорити одне одному.

Швидко буря вгамувалась, і люди знов узялися до роботи. Вони ще не знали, яке лихо їх спіткало. Покрівники пішли до ковалів сказати, аби ті швидше кували тон­кі золоті листи на покрівлю. Та ковалі не розуміють ані слова.

І в усьому місті Вавилоні люди перестали розуміти один одного.

Маляр гукає:

– Фарба кінчилась!

А в нього виходить:

– Номорпент!

– Нічого не розумію! – кричить йому знизу інший.

А той чує:

– Женеком принепа!

І повсюди у Вавилоні лунають слова, зрозумілі одним, та незрозумілі іншим.

– Віндадори!

– Маракірі!

– Бобеобі!

– Дзин!

Усі полишили роботу, ходять мов у воду опущені й шукають: хто б міг їх зрозу­міти?

І почали люди збиратися купками: хто з ким говорить однаково, той із тим і на­магається триматися. Так замість одного народу стало багато різних народів.

І розійшлися люди по різних кінцях землі, кожен у свій бік – будувати свої міс­та. А вежа почала мало-помалу розвалюватися.

Утім, говорять, що й досі в кожнім місті можна знайти уламки цеглин від Вавилонської вежі, тому що багато хто брав їх із собою на згадку про ті часи, коли на зем­лі був мир, і люди розуміли один одного.

* Переказала Т. Литвинова за XI главою Книги Буття.