БУДЬ ЛАСКА ДУЖЕ СРОЧНО!!! Написати твір-мініатюру (до 1 сторінки)"Мої враження від оповідання П.А. Байдебури "На пароплаві"
Ответы
Ответ:
Павло Андрійович Байдебура (16 лютого (1 березня) 1901 року, с. Нерубайка Новоархангельського району Кіровоградської області — 26 січня 1985 року, Донецьк ) — український письменник та журналіст часів Голодомору 1932-1933 рр. Редактор газети «Вуглекоп» (1930-1933), редактор видавництва «Література та мистецтво» (1933-1934). Член Спілки письменників СРСР з 1934 року.
Життя і діяльність
"Очима він ніколи не старів..."
Л. Олифиренко
Народився Павло Байдебура в родині селянина. Вчився в Лебединській агропрофшколі. Учасник грома¬дянської війни з 1922 по 1924 рік, був секретарем сільського ревкому. Після переїзду на Донбас працював на шахті №2 "Краснодон". Тут же почав співпрацювати з донецькими газетами, надсилаючи туди свої вірші та коротенькі оповідання, став активним членом літературного осередку"Забой".
Вже у 1926 році з’являються його перші літературні публікації. У другій половині 20-х років П.А. Байдебура їде до Харкова, де здобуває вищу журналістську освіту, бере активну участь у літературному житті Харкова, тодішній столиці України. У 30-х роках він був одним із керівників письменницьких організацій в Харкові й Одесі. Багато часу приділяв вихованню літературної молоді, беручі активну участь у літературних семінарах та консультаціях письменників-початківців. Після навчання деякий час працював завідуючим відділом культури газети "Харківський пролетар". Далі переїхав до Алчевська, де став редактором багатотиражної шахтарської газети "Вуглекоп". Зустрічі з шахтарями, їх розповіді наштовхнули молодого журналіста на думку написати книгу про людей такої непростої професії. Так з'являються його збірки оповідань "Біля Врубівки" (1931), "На плитах", "Шахта №10" (1932), "Вугільні дні", "За вугілля", "Протест" (1933). Перші оповідання, як і більшість наступних, присвячені шахтарям, донецькому краю. Довоєнна творчість письменника складається з11 збірок.
В часи Великої Вітчизняної війни він був кореспондентом газети "Знамя Родины". Після визволення Донбасу Павло Байдебура повертається на Донеччину, де бере активну участь у відновленні Донецької письменницької організації, яку очолював близько двадцяти років. Певний час був редактором альманаху "Літературний Донбас". Свої найкращі фронтові новели ("Зустріч", "Молитва", "Марія", "Малий Тимко") П.А.Байдебура присвятив боротьбі донбасівців з німецько-фашистськими загарбниками. Одним з перших в українській літературі він прославив героїзм своїх земляків. Про це свідчить і його книга "Земля донецька" (К., 1944), куди ввійшли і згадувані вище оповідання. У колі художніх інтересів письменника були і твори для дітей дошкільного віку. Дитячий світ донецької малечі він майстерно відтворив у невеличких новелах, які були видані в Києві 1960 року під назвою “Як ми шахту будували”. У цій книжці автор зумів пройнятись дитячими почуттями і настроями і показати у художньому осмисленні шахтарський край: його непишну степову красу, неяскраві вулички робітничих селищ, нелегку працю шахтарів. Своєрідними є мова художніх творів Павла Андрійовича, його письменницький стиль. Він писав в основному у жанрах оповідання і повісті, використовуючи надбання рідного слова, відчуваючи себе учнем своїх великих попередників М. Коцюбинського, І. Франка, С. Васильченка. Оповідачем у його творах часто виступає літня людина, колишній шахтар. Провідними у творах П. Байдебури стали образи двох каменів — вугілля й солі — основних багатств того краю. Свого часу критики відзначили, що "оповідання Байдебури занадто нескладні" (О. Селівановський), манера розповіді проста. Але тим і доступні вони читачеві, що змальовують знайомі картини шахтарського селища, близьких людей. "Вдало використовує письменник народні вислови, прислів'я, запам'ятовуються пейзажні картинки та емоційно збагачують його твори" (Є. Волошко). За більш ніж півстолітню літературну діяльність побачили світ понад тридцять книг письменника - романи, збірки оповідань та повістей. Твори Павла Андрійовича Байдебури друкувалися в Донецьку, Харкові, Києві, Москві, а також у США та Канаді. Деякі оповідання входили до шкільних хрестоматій 5 та 6 класів ("Гобелен", "Дружба"). Окремі твори письменника екранізовано (“Тепло його руки”, “Портрет”). За оповіданням “Портрет” у 60-і роки поставлено телеспектакль.
У 1976 році Павлу Андрійовичу Байдебурі було присвоєно звання «Почесний громадянин Донецька».
Помер П.А.Байдебура 26 січня 1985 року. Похований на Мушкетівському кладовищі у Донецьку. Недалеко знаходиться могила критика Андрія Клоччі, з яким письменник прибув після війни на Донбас із завданням від Спілки письменників України відродити літературне життя звільненого від фашистів краю. Упевнено можна сказати, що це завдання письменник виконав з честю і про це яскраво свідчить його натхненне художнє слово.
Объяснение: