"Подорожній коли ти прийдеш у спа" ПЕРЕКАЗАТИ
Ответы
Розповідь ведеться від імені німецького солдата Другої світової війни, який фізично і духовно скалічений війною. Його ім‘я автор не згадує, це узагальнений образ, типовий представник воєнного покоління. Події відбуваються протягом одного дня.
Санітарна машина, в якій знаходиться герой, під’їхала до великої брами. Далі вони їдуть частково спаленим містом, яке він не може впізнати. Герой не знає де вони і скільки часу його везли до імпровізованої лікарні облаштованої в школі.
Нарешті Машина зупинилися. Перше, що почув поранений солдат, був втомлений голос, який дав команду, щоб тих, хто ще живий, несли до зали малювання.
Герой усвідомлює, що його несуть разом з іншими пораненими до цієї зали. Спочатку він бачить довгий коридор, його пофарбовані стіни зі старомодними гачками для одягу; потім двері з табличками, що вішають на класні кімнати: «6 А», «6 Б», тоді репродукції з картин між цими дверима. Картини славетні: кращі зразки мистецтва від античності до сучасності. На сходах були зображені кумири людства, портрети завойовників різних епох від античних до Гітлера.
Санітари несли ноші швидко, тому герой не встигав роздивитися все, що він бачив, але все було йому напрочуд знайомим. Наприклад, ця таблиця, з кам’яним лавровим вінком з іменами полеглих у попередній війні, з великим золотим Залізним хрестом угорі. Втім, подумав він, можливо, все це тільки мариться через погане самопочуття, бо у нього все боліло — голова, руки, ноги, й серце калатало, мов несамовите».
Далі в коридорі стояли три погруддя імператорів Цезаря, Ціцерона, Марка Аврелія, і в кінці коридору, над входом до залу для малювання, висіла маска Зевса. І знову таблички на дверях, портрет Ніцше, половину якого було заліплено надписом “Легка хірургія”.
Герой передбачав, що має з’явитись далі. І справді, його внесли в зал малювання, переобладнаний в хірургію, і дали сигарету. Там тхнуло йодом, марлею й тютюном і стояв гомін.
Праворуч у вікні поранений бачив заграву пожежі — все небо було червоне, й по ньому врочисто пливли чорні, густі хмари диму. Він помітив і впізнав чудовий краєвид, і змальовану на ньому на першому плані в’язку бананів, навіть напис на середньому банані, бо він сам колись такий надряпав.
Ноші поставили на підлогу. Герой попросив сигарету, і хтось устромив її вже запалену йому у рота. Він лежав і думав: все, що він бачив, ще не доказ. Не доказ того, що він опинився у школі, яку покинув лише три місяці тому. Мабуть, всі гімназії схожі одна на одну, думав він. Мабуть, є правила, де сказано, що саме так повинно висіти, правила внутрішнього розпорядку для класичних гімназій у Прусії. Він не міг повірити, що опинився у рідній школі, бо нічого не відчував. Біль, який так мучив його дорогою у машині, пройшов, напевне, то дія якихось ліків, що ввели йому, коли він кричав. Закривши очі, він пригадував усе, що тільки-но бачив, наче у маренні, але так добре знав, бо вісім років це не дрібниця. А саме вісім років він ходив у ту гімназію, бачив ті класичні витвори мистецтва. Він виплюнув сигарету і закричав. «…коли кричиш, легшає, треба тільки кричати дужче».
Хтось нахилився над ним, але він навіть не розплющив очей, відчув тільки теплий подих із запахом тютюну та цибулі. Голос спокійно запитав, чого він кричить. Герой попросив пити, і запитав, де він знаходиться. Йому відповіли, що це Бендорф, тобто його рідне місто. Герой подумав, що якби не гарячка, він би впізнав свою гімназію, відчув би щось, що повинна відчувати людина до рідного місця. Нарешті йому принесли трохи води. Розплющивши очі, він побачив перед собою утомлене, старе, неголене обличчя, пожежну форму і почув старечий голос. Він пив, з насолодою відчуваючи на губах навіть металевий присмак казанка, але пожежник несподівано відняв казанка і пішов геть, не звертаючи уваги на його крики. Поранений, що лежав поруч, пояснив: води було мало, місто горіло.
Герой озирнувся і зрозумів, що він у залі класичної гімназії. Він подивився у вікно, яке було затемнене, та зрозумів – його місто палає. Герой не хотів вірити, що то його рідне місто, тому ще раз запитав у пораненого, що лежав поруч: яке це місто. І знову почув — Бендорф.
Пояснення:
.