СРОЧНО, ПОМОГИТЕ ПОЖАЛУЙСТА
Які враження викликало у вас знайомство
з героями п'єси Б.Шоу «Пігмаліон» та самим
твором?
Мені (не) сподобалось...
Я вважаю, що...
Б. Шоу створив...
Я (не) рекомендую...
Ответы
Ответ:
Творчість Б. Шоу спонукає читача до роздумів з багатьох причин. Насамперед тому, що самі твори драматурга є «інтелектуальними п’єсами», або «п’єсами- дискусіями» — так визначили їх спрямування критики. Прочитавши «Пігмаліон» Б. Шоу, я можу аргументовано із критиками погодитись. Цей твір насправді є відображеннями конфлікту ідеологій, твором інтелектуальним, в основі якого — конфлікт ідей, поглядів, а не просто суперечки між окремими людьми-персонажами.
Як на мене, велике значення для розуміння твору має його назва, а відтак — і міфологічний сюжет, що його переосмислив митець. Усім відомий міф про Піг- маліона, який створив скульптуру прекрасної жінки й сам закохався в неї. На прохання Пігмаліона, сама Афродіта оживила статую — і зі статуї постала дівчина Галатея. У чомусь сюжет міфу схожий із сюжетом драми Б. Шоу, але я бачу і багато відмінностей. Зрештою, професор фонетики Хіггінс, який вчить правильної вимови Елізу Дулітл, певним чином творить з квіткарки справжню леді. Але те, що ховається за цією фабульною дією, зовсім не схоже на відповідні міфологічні мотиви.
Дія драми розгортається навколо професора Хіггінса й квіткарки-кокні (тобто людини з найнижчих шарів лондонського суспільства) Елізи Дулітл. Конфлікт у цьому творі — філологічний. Професор укладає парі з полковником Пікерінгом, стверджуючи, що зможе навчити Елізу вимови так, що ніхто не відрізнить її від герцогині. Але навчання, про яке мріє й сама Еліза, відбувається взаємне. Доки професор вчить свою ученицю мови, вона вчить його людяності. Про це свідчать останні сцени твору, а саме — монолог Елізи, в якому вона називає професора неохайним, грубим тощо. Її слова не просто вражають і дивують Хіггінса, а й спонукають його до роздумів, змінюють його. Тож у п’єсі є не один Пігмаліон, який ліпить скульптуру. Може, це зовсім не професор, а звичайна квіткарка? Можливо, й так. Але найбільше мені подобається інша відповідь на питання «хто саме у цій драмі є Пігмаліоном?», і відповідь ця така: власне, це сам автор постає перед нами міфічним героєм, що ліпить, змінює, створює. Б. Шоу, що поставив нові межі драми, змінив художні прийоми, порушив інші проблеми, — ось хто справжній творець. Він змінює суспільство. Своїми інтелектуальними драмами автор руйнує сталі, але беззмістовні стереотипи. Закликає подивитись на них по-новому й поміркувати: то що визначає рівень людини — народження, приналежність до певного соціального прошарку чи таки рівень освіти, ерудиція, духовність?
У творі Еліза Дулітл, одна з багатьох дівчат лондонських низів, опиняється у найвищих прошарках суспільства. Але це не є казкою про Попелюшку. Бо такі зміни не стали подарунком долі: Еліза вчилась і працювала над собою, нехай цю роботу супроводжували численні нюанси й курйози, а часом і неприємності. Б. Шоу — людина неймовірного почуття гумору, оптимізму й, звісно, літературного таланту. Але він — великий гуманіст. Бо саме особистість, людина стає
для драматурга цінністю. Права людини, її перспективи, її можливості, на думку письменника, мають залежати від самої людини, а не від її походження.
Бернард Шоу у своїх творах часто парадоксальний. У п’єсі «Пігмаліон» він вказує на ту прірву, яка фактично розділяє багатих і бідних. Але хіба життя не парадоксальніше? Хіба ті соціальні стереотипи, що склалися у тогочасному суспільстві, а в дечому побутують і зараз, не є справжніми парадоксами?! Так, Б. Шоу насправді спонукає замислитись.
Парадоксальність, гуманізм і оптимізм, особливий конфлікт ідеологій, дискусії між героями, які характеризують їх більше, ніж вчинки, — усе це сповнює твори Б. Шоу. Але ж є іще щось, як і належить справжньому мистецтву, — щось невловиме, якісь підтексти, враження, деталі...
Твори Б. Шоу не дають читачеві правильних відповідей. Але допомагають поставити правильні питання! Парадокс? Ні, мистецтво...
Объяснение: