Предмет: История, автор: maricristmas8

Насреддин хан и его проведение.

Ответы

Автор ответа: asd197512
1

Ответ:

Насреддин хан (1201-1274) был легендарной фигурой в истории Средней Азии, жил в городе Бухаре (ныне на территории Узбекистана) в XIII веке. Он был известен своими наставлениями, притчами и историями, которые часто имели мудрый и юмористический подтекст.

Одна из самых известных историй о Насреддине хане связана с его проведением. Однажды Насреддин хан решил провести свадьбу своего сына. Он пригласил всех своих друзей, знакомых и соседей на праздник. Все гости пришли, но когда настало время ужина, они обнаружили, что еды недостаточно для всех.

Насреддин хан не волновался и пригласил всех гостей на следующий день на еще один праздник. На этот раз он снова приготовил недостаточное количество еды, и гости были разочарованы. Но на третий день Насреддин хан приготовил огромное количество еды и напитков, и гости были очень довольны.

Когда гости спросили Насреддина хана, почему он не сделал достаточно еды в первые два дня, он ответил: "Я хотел убедиться, что только настоящие друзья и знакомые придут на мой праздник, а не те, кто приходит только ради еды".

Эта история показывает мудрость Насреддина хана и его способность использовать юмор и притчи, чтобы передать свои наставления. Он был любим и уважаем не только в своем городе, но и во всей Средней Азии. Сегодня его истории и притчи продолжают жить в устной традиции многих стран, включая Узбекистан, Таджикистан, Афганистан и Иран.

Объяснение:

Похожие вопросы
Предмет: Литература, автор: sergdmytal
даю 50 балов за зделаную таблицу за текстом
Із вересового квіту
Пикти варили давно
Трунок, за мед солодший,
Міцніший, аніж вино.
Варили і випивали
Той чарівний напій
І в темрявих підземеллях
Долі раділи своїй.

Та ось володар шотландський —
Жахались його вороги! —
Пішов на пиктів оружно,
Щоб знищить їх до ноги.
Він гнав їх, неначе ланей,
По вересових горбах,
Мчав по тілах спогорда.
Сіяв і смерть, і жах.

І знову настало літо,
Верес ізнов червонів,
Та трунок медовий варити
Вже більше ніхто не вмів.
В могилках, немов дитячих,
На кожній червоній горі,
Лежали під квітом червоним
Поснулі навік броварі.

Їхав король шотландський
По вересовій землі;
Дзинчали завзято бджоли,
Курликали журавлі.
Та був можновладець похмурий,
Думу він думав свою:
"Владар вересового краю —
Чом з вересу трунку не п'ю?"

Раптом васал королівський
Натрапив на дивний схов:
В розколині між камінням
Двох броварів знайшов.
Витягли бідних пиктів
Миттю на білий світ —
Батька старого і сина,
Хлопця отрочих літ.

Дивився король на бранців,
Сидячи у сідлі;
Мовчки дивились на нього
Ті броварі малі.
Король наказав їх поставить
На кручі й мовив: — Старий,
Ти сина й себе порятуєш,
Лиш тайну трунку відкрий.

Глянули вниз і вгору
Батько старий і син:
Довкола — червоний верес,
Під ними — клекіт пучин.
І пикта голос тоненький
Почув шотландський король:
— Два слова лише, володарю,
Тобі сказати дозволь!

Старість життя цінує.
Щоб жити, я все зроблю
І тайну трунку відкрию, —
Так він сказав королю.
Немов горобчик цвірінькав,
Мова лилася дзвінка:
— Відкрив би тобі таємницю,
Боюся лише синка.

Смерть його не лякає,
Життя не цінує він.
Не смію я честь продавати,
Як в очі дивиться син.
Зв'яжіть його міцно, владарю,
І киньте в кипучі нурти,
І я таємницю відкрию,
Що клявся повік берегти.

І хлопця скрутили міцно,
І дужий вояк розгойдав
Мале, мов дитяче, тіло,
І в буруни послав.
Крик бідолахи останній
Поглинули хвилі злі.
А батько стояв на кручі —
Останній пикт на землі.

— Владарю, казав я правду:
Від сина чекав біди.
Не вірив у мужність хлопця,
Який ще не мав бороди.
Мене ж не злякає тортура.
Смерть мені не страшна,
І вересового трунку
Зі мною помре таїна!