Предмет: Английский язык, автор: ringoophone055

Допоможіть будь ласка!
Choose the correct word from those in brackets. 1. I want to say (something, anything). 2. I don’t want (something, anything). 3. There isn’t (anything, nothing) in the box. 4. Is there (something, anything) in the box? 5. There is (nothing, anything) in the box. 6. Do you want (some, any) water?​

Ответы

Автор ответа: freshns314
0

Ответ:

1. I want to say something.

2. I don’t want anything.

3. There isn’t anything in the box.

4. Is there anything in the box?

5. There is nothing in the box.

6. Do you want some water?

Похожие вопросы
Предмет: Обществознание, автор: C10HI5N
Составь текст так, чтобы в нём не было ошибок.
(Выбери варианты ответов и запиши их в соответствующие поля, не меняя формулировку. Обрати внимание, что некоторые варианты могут быть лишними.)
Человек не является результатом только биологической революции. Современный человек сложился под влиянием в том числе и окружающего его общества. Его ___
черты включают в себя инстинкты, рефлексы и биологические
потребности. Они даются человеку от рождения. В течение жизни в обществе человек приобретает_____
черты - членораздельную речь, потребность в
общении и труде, умение создавать орудия труда.
Процесс формирования личности - это продолжающаяся на протяжении всей жизни человека_____
. Большое влияние на человека в раннем возрасте
оказывает______
, которая занимается передачей знаний от прошлых
поколений; во взрослом возрасте добавляются______
, которые хоть и
оказывают второстепенное влияние, но всё же являются агентами социализации. В течение всей жизни у большинства людей агентом первичной социализации считается
_____ являющаяся малой группой, в которой индивид
получает знания об окружающем мире и поддержку в трудной ситуации.
Варианты ответов: школа, государство, социализация, коллеги, модернизация, сверстники, семья, биологические, внешние, стратификация, социальные.
Предмет: Українська мова, автор: didenkomary
ДАЮ БАГАТО БАЛЛІВ

НАПИШИТЬ ПЛАН ДО ТЕКСТУ:

Ми часто говоримо про дружбу, любов ближнього. Добре знаємо, які вимоги поставити до того, кого з обережністю збираємося зарахувати до числа своїх друзів і знайомих, не від того, щоб і випробування їм влаштувати на чистоту сумління. Знаємо, говоримо, розмірковуємо, сперечаємось. А наші взаємини продовжують залишатися холодними та безпомічними. «Ти — мені, я — тобі», — чи не цим самоприниженням пропахли вони сьогодні? І от на часі ще одна недуга дружніх взаємин: «Мені ніколи!».
«З усіх утрат утрата часу найтяжча», — писав видатний Сковорода. Як же тоді бути дружбі, співчутливості, милосердю? Невже час, затрачений на них, вважати згайнованим? А може, він і єтим невтраченим, золотим часом, відведеним нам на землі?
Мати потребує нашої уваги, телефонує товариш, у сусіда елементарне прохання — а нам усе ніколи: у нас підготовка до уроків, інтернет-спілкування, заняття у фітнес-клубі. Після численних відмов раптом схаменулись, озирнулись — довкола порожньо, нікому й слова мовити. «Що ж це виходить, — задумуємося тоді, — живемо, щоб навчатися, чи навчаємося, щоб жити?» Свідомо обираємо життя повноцінне, а не самітницьке, позбавлене втіхи живого спілкування, взаємодопомоги, душевного тепла. Жахаємося самої думки про самоізоляцію. Це ж те саме, що перестати жити взагалі!
Дехто виправдовується заклопотаністю, усуваючись від світу і його проблем. А вони часто виявляються не чимось іншим, як товстошкірою байдужістю. Задумаймось, чи не вульгарно звинувачувати роботу, навчання в недосконалостях душі? І що важить більше: відданість справам чи підтримка людини в безвиході? Від нагромадження справ ми, звичайно ж, залишимося живі, але для інших — гинемо. Згодом починаємо розуміти, що втрачені й для себе. Та буває пізно.
Ось він, духовний портрет заклопотаної людини. Точніше, заклопотаної собою людини, яка втратила здатність допомагати й розраджувати, перетворила співчуття на формальність, потопила турботу про інших у пустослів’ї. Сумно й боляче, якщо це портрет більшості моїх сучасників. Тож знаходьмо час! Ми живемо на відстані кроку від ближнього, і від нас залежить, поєднає чи розділить нас цей крок. Знаходьмо час! Прикро, якщо його нема. Боляче й несправедливо, якщо нема. Знаходьмо щоденно, а не тільки у вихідні. У календарі дружби і взаємодопомоги всі дні помічені. Не забуваймо: стукають у двері вашої душі за розрадою так, як стукали колись у потребі хліба і вогню. Знаходьмо час, бо для когось він може бути рятівним, єдиним виходом, майбутнім.
Оскільки самотність усе частіше нагадує нам небуття, а відмова в підтримці гіркою самокритикою лягає на душу, візьмемо в життя заповідь: знаходьмо час для ближнього!