Предмет: Українська мова, автор: viptanya53

Текст к диктанту 8 клас «Тарасова гора»

Ответы

Автор ответа: skliurovadasha6546co
5

Ответ:

Ось текст диктанту "Тарасова гора":

Тарасова гора – це пам'ятник української культури та історії, який знаходиться в місті Каневі на правому березі Дніпра. На цій горі похований видатний український поет Тарас Шевченко.

Гора має висоту 154 метри, її вважають найвищою точкою на території Канева. Звідси відкривається чудовий вид на Дніпро та місто. На горі знаходиться каплиця, в якій зберігається частина землі з могили Тараса Шевченка.

Крім того, на Тарасовій горі встановлено пам'ятний знак у вигляді гранітної скали з бронзовими буквами, на яких викладено вірш "Тризна" Тараса Шевченка. Цей пам'ятник був встановлений в 1914 році за ініціативою тодішнього мера Канева Миколи Литвина.

Також на горі можна побачити кам'яний маяк, висота якого становить 12 метрів. Цей маяк був встановлений в 1996 році в рамках реконструкції Тарасової гори та служить для навігації суден на Дніпрі.

Тарасова гора – це місце, яке обов'язково варто відвідати для всіх, хто любить українську культуру та історію, а також для шанувальників творчості Тараса Шевченка


viptanya53: Это не тот
markbar10der: Не иои
markbar10der: Не тот
lalaismlovegmailcom: не тот
Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: TORNADOBrogamer
Даю 50 балів!!!
Напиши переказ по тексту, а також ПРОДОВЖ ТЕКСТ РОЗДУМАМИ ПРО БАЙДУЖІСТЬ ЛЮДЕЙ ДО БЛИЗЬКИХ, ДРУЗІВ ОБСЯГ роздуму 0,5-1 СТОРІНКИ


Текст:


Ми часто говоримо про дружбу, любов до ближнього. Добре знаємо, які вимоги поставити до того, кого з обережністю збираємося зарахувати до числа своїх друзів і знайомих, не від того, щоб і випробування їм влаштувати на чистоту сумління. Знаємо, говоримо, розмірковуємо, сперечаємось. А наші взаємини й далі продовжують залишатися холодними та безпомічними. «Ти — мені, я — тобі», — чи не цим самоприниженням пропахли вони сьогодні? І от на часі ще одна недуга дружніх взаємин: «Мені ніколи!» «З усіх утрат утрата часу найтяжча», — писав видатний Сковорода. Як же тоді бути дружбі, співчутливості, милосердю? Невже час, затрачений на них, вважати згайнованим? А може, він і є саме тим невтраченим, золотим часом, відведеним нам на землі? Мати потребує нашої уваги, телефонує товариш, у сусіда елементарне прохання — а нам усе ніколи: у нас підготовка до уроків, інтернет-спілкування, заняття у фітнес-клубі. Після численних відмов раптом схаменулись, озирнулись — довкола порожньо, нікому й слова мовити. «Що ж це виходить, — задумуємося тоді, — живемо, щоб навчатися, чи навчаємося, щоб жити?» Свідомо обираємо життя повноцінне, а не самітницьке, позбавлене втіхи живого спілкування, взаємодопомоги, душевного тепла. Жахаємося самої думки про самоізоляцію. Це ж те саме, що перестати жити взагалі! Дехто виправдовується заклопотаністю, усуваючись від світу і його проблем. А вони часто виявляються не чимось іншим, як товстошкірою байдужістю. Задумаймось, чи не вульгарно звинувачувати роботу, навчання в недосконалостях душі? І що важить більше: відданість справам чи підтримка людини в безвиході? Від нагромадження справ ми, звичайно ж, залишимося живі, але для інших — гинемо. Згодом починаємо розуміти, що втрачені й для себе. Та буває пізно. Ось він, духовний портрет заклопотаної людини. Точніше, заклопотаної собою людини, яка втратила здатність допомагати й розраджувати, перетворила співчуття на формальність, потопила турботу про інших у пустослів’ї. Сумно й боляче, якщо це портрет більшості моїх сучасників. Тож знаходьмо час! Ми живемо на відстані кроку від ближнього, і від нас залежить, поєднає чи розділить нас цей крок. Знаходьмо час! Прикро, якщо його нема. Боляче й несправедливо, якщо нема. Знаходьмо щоденно, а не тільки у вихідні. У календарі дружби і взаємодопомоги всі дні помічені. Не забуваймо: стукають у двері вашої душі за розрадою так, як стукали колись у потребі хліба і вогню. Знаходьмо час, бо для когось він може бути рятівним, єдиним виходом, майбутнім. Оскільки самотність усе частіше нагадує нам небуття, а відмова в підтримці гіркою самокритикою лягає на душу, візьмемо в життя як заповідь: знаходьмо час для ближнього!