СРОЧНО❗️ Порівняйте досвід парламентаризму Західної та Наддніпрянської України.
Ответы
Ответ:
Парламентаризм у Західній та Наддніпрянській Україні мав свої особливості через різні історичні умови та політичні реалії.
У Західній Україні, яка належала до Австро-Угорської імперії, парламентаризм розвивався в рамках конституційного права народних представників на законодавчу діяльність. У 1861 році було створено Галицький сейм, а пізніше у 1911 році - Буковинський сейм. У складі цих органів народні представники обиралися на загальних виборах, а їхні рішення були обов'язкові для виконання урядом.
У Наддніпрянській Україні, яка належала до Російської імперії, парламентаризм почав розвиватися після революції 1905-1907 років. У 1906 році було створено Державну думу, яка обиравалася на рівних загальних виборах за відносно демократичними принципами. Однак, управління державою залишалося в руках царського уряду, який не завжди дотримувався рішень Державної думи. Після Жовтневої революції 1917 року, було створено Верховну раду Української Народної Республіки, яка визнавала парламентську форму управління.
Отже, парламентаризм у Західній та Наддніпрянській Україні мав свої особливості, але обидва регіони стали свідками розвитку парламентської демократії в роки до та після Першої світової війни
Объяснение:
Ответ:
Объяснение:
Досвід парламентаризму на Заході та Наддніпрянській Україні був досить різним.
На Заході України парламентаризм розвивався вже в XIX столітті, коли Австро-Угорська імперія дозволила створити галузеві державні ради. Пізніше, під час Другої Речі Посполитої, було створено Сейм Західньоукраїнської Народної Республіки, який складався з двох палат із представників різних соціальних верств. Парламентаризм на Заході відрізнявся від практики в Україні під владою Російської імперії та СРСР, де національні рухи були придушені та була заборонена будь-яка політична діяльність окрім діяльності Комуністичної партії.
У Наддніпрянській Україні парламентаризм розвивався після Першої світової війни, коли українські політичні сили відновили свою діяльність. У 1917 році було створено Центральну Раду, яка згодом перетворилася на Українську Народну Республіку. Проте, влада УНР була короткочасною, і через кілька років на владу в Україні повернувся СРСР. У роки радянської влади українські політичні сили не мали можливості займатися парламентаризмом, адже будь-яка опозиційна діяльність була заборонена.
Крім того, на Заході відбувалися періодичні зміни у владних структурах та політичних партіях, що відображало динамічний розвиток парламентаризму. У Наддніпрянській Україні ж парламентаризм розвивався в умовах більш жорсткої політичної системи з централізованою владою, де партійна система була менш розвиненою та відбувалося часте зміну політичного керівництва. Також національно-визвольний рух та боротьба за незалежність визначали подальший розвиток парламентаризму в Наддніпрянській Україні. В цілому, можна сказати, що досвід парламентаризму на Заході та Наддніпрянській Україні мав свої особливості та відмінності, які визначались історичними, політичними та соціальними умовами.
Висновок:
На підставі порівняльного аналізу досвіду парламентаризму в Західній та Наддніпрянській Україні можна зробити висновки про різницю в розвитку цієї форми влади на території України. Зокрема, на Заході парламентаризм був більш розвиненим та динамічним, з різноманітністю політичних партій та змінами у владних структурах. У Наддніпрянській Україні ж парламентаризм розвивався в умовах більш жорсткої політичної системи з централізованою владою та менш розвиненою партійною системою. Крім того, національно-визвольний рух та боротьба за незалежність визначали подальший розвиток парламентаризму в Наддніпрянській Україні.
Загалом можна стверджувати, що досвід парламентаризму в Україні мав свої особливості та відмінності в залежності від історичних, політичних та соціальних умов розвитку країни. Однак в цілому можна визнати, що парламентаризм є важливим елементом демократії та стабільності в будь-якій країні, тому його розвиток та підтримка мають бути однією з пріоритетних завдань влади та громадськості.