Дуже треба, даю всі бали що є
З інтерв'ю режисера Ю. Ільєнка журналісту газети «Київський телеграф»
«...Ви знаєте, скільки було зроблено фільмів за роки незалежності України? 400! І їх ніхто не бачив! Питання: чому? Тому що вони штучно відірвані від глядача. Сьогодні в Україні діє близько 150 кіноекранів. А знаєте, скільки в 90-ті роки було, коли зруйнували систему кінофікації? 25 тисяч! Тобто фільм міг потрапити практично в кожне село. ... чому, скажіть, я останні 14 років повинен дивитися лише на американський світ? Хоча інколи треба дивитися таке кіно: американське, французьке, всяке. А коли демонстративно знищують своє — це називається «окупацією». А я не хочу жити на окупованій території!...»
Запитання
1. Із якими труднощами зіткнулося кіномистецтво у 90-ті роки — на початку XXI століття?
2. Що називає Ю. Ільєнко «окупацією»?
3. Чи погоджуєтесь ви з ним? Чому?
Ответы
Объяснение:
1) У 90-ті роки українське кіномистецтво зіткнулося зі значними труднощами, пов'язаними з руйнуванням системи кінофікації, яка була на той час досить розвиненою. Також було відчутне фінансове обмеження, що обмежило можливості виробництва кінофільмів. Багато кіностудій було закрито, а у виживших недоставало необхідного обладнання та інфраструктури, що суттєво ускладнювало їхню роботу.
2) Ю. Ільєнко називає демонстративне знищення українського кіно «окупацією», що можна розуміти як проникнення іншої культури, яка знищує власну, зі значними наслідками для розвитку країни та культури.
3) Моя думка, що це питання відкрите для дискусії. Із одного боку, важливо зберігати власну культуру та створювати власне кіно, що буде відображати традиції та історію країни. З іншого боку, відкритість до культур інших країн та їхніх кінофільмів також важлива, оскільки може сприяти розширенню світогляду та розвитку культурної інтеграції. Важливо зберігати баланс між відкритістю та збереженням власного культурного доробку.
Подойдет?