переказувати Елеанор Портер «Поліанна»
ПИСЬМОВО
Ответы
"Поліанна" Елеанор Портер - це історія дівчинки Поліанни, яка вирісла у сиротинці після смерті батьків. Вона переїхала до містечка Біттертон, щоб жити зі своєю бабусею - багатою та суворою жінкою на ім'я Мерітезер.
Поліанна була дуже оптимістична і завжди намагалася знайти щось позитивне в будь-якій ситуації. Вона використовувала гру, яку їй навчила її батьків - "гра щасливих думок". Ідея полягала в тому, щоб знайти щось позитивне в будь-якому незручному або поганому становищі.
Поліанна знайомиться з багатьма мешканцями Біттертона, допомагає їм знайти радість та щастя в їхньому житті, та засновує клуб "Гри щасливих думок". Вона допомагає своїй бабусі відновити стосунки зі своїм сестрою, з якою вона була сварлива багато років.
Але одного дня, під час гри, Поліанна потрапляє в аварію та травмується дуже сильно. Вона не може рухатися та починає впадати в глибоку депресію. Багато мешканців Біттертона та її бабуся допомагають їй повернутися до здоров'я, використовуючи гру щасливих думок, яку вона навчила їм.
Коли Поліанна повернулася до здоров'я, вона знову починає розповідати свої оптимістичні історії та допомагає іншим знайти радість у житті. Поліанна навчає нас, що завдяки позитивному погляду на життя, ми можемо знайти щастя навіть в найскладніших сит
Поліанна – 12-річна дівчинка, в якої померли батьки. На всьому світі у неї залишилася тільки тітка Поллі. До речі ім'я дівчинки складено з імен двох сестер: тієї самої тітки і імені матері – Ганни. Мама маленької героїні померла кілька років тому, а батько – зовсім недавно, і тепер дівчинці доведеться жити у тітки — сухий, манірної дами, яка сприймає виховання племінниці як виконання боргу. Тітка Поллі переживає, що дитина може зіпсувати оздоблення кімнат і поселяє дівчинку на горищі.
Полліанна приїжджає поїздом, з собою у неї валіза, правда, напівпорожня. Основний багаж дівчинки — книги, які дісталися в спадок від батька. Полліанна знайомиться з тіткою, а потім піднімається в свою нову кімнату. Служниця Ненсі, допомагає дівчинці розібрати речі, здивована тим, що дівчинці сподобалося своє горище.
Весь будинок в цілому має розкішну обробку і затишний, а в приміщенні, де буде жити маленька сирота, звичайно, є все необхідне: ліжко, комод, шафа, стільці, але немає ні картин, ні килимів, які так сподобались Полліанні внизу, ні навіть дзеркала. Дівчинка пояснює, що з таким видом з вікна не потрібні картини, а в дзеркалі вона бачила свої веснянки і розчаровувалася. І навіть те, що у неї так небагато речей — теж добре, адже для того, щоб розкласти їх по шафах потрібно зовсім небагато часу.
Час йде і виявляється, що Полліанна завжди така — радіє кожній дрібниці, і навіть в неприємностях вміє знаходити щось хороше. Виявилося, що це така гра. Їй навчив дівчинку її батько. Одного разу Поллианні на Різдво дісталися в подарунок милиці, і тато сказав, що це дуже добре, що вони їм не потрібні. З тих пір вона так і грає, прагнучи знаходити привід для радощів навіть у самих сумних речах.
Через кілька місяців трапляється нещастя. Переходячи дорогу, Полліанна потрапляє під машину. Доктора кажуть, що ходити вона ніколи не буде. Дівчинка більше не може грати в свою гру. І тут усі жителі містечка, які дізналися і полюбили маленьку сироту за її життєлюбність, починають приходити в будинок і розповідають як вони самі змінилися завдяки її грі. Це підтримує дівчинку. Навіть її тітка сильно змінилася, ставши куди м'якше характером. Тепер вона сильно переживає за свою племінницю і зовсім не з почуття обов'язку. Її бажання допомогти дівчинці таке велике, що вона навіть згодна помиритися з колишнім нареченим, за якого так і не вийшла заміж. Тепер він — лікар. І тільки він може допомогти Поліанні знову почати ходити.
Кінець у повісті радісний, як його головна героїня. Тітка Поллі виходить заміж за доктора, а її племінниця долає свою недугу. А ще дівчинка знайшла чому порадіти навіть у цієї хвороби. Якщо б вона не потрапила в аварію тітка не помирилася зі своїм нареченим. Чудова повість американської письменниці Елінор Портер і її головна героїня вчать нас тому, що в житті не можна впадати у відчай, щоб не трапилося. Тому що для радощів завжди є привід, треба тільки його знайти.