Question

А можна сіроманец переказ

Answer 1

Якщо тобі сподобається моя відповідь, можеш будь ласка поставити її, як найкращу?

(Дуже стислий переказ)

Сіроманець – найстаріший вовк у світі, раніше він водив зграю, а зараз залишився один, бо мисливець Василь Чепіжній перебив усіх вовків, навіть малих вовченят...

Якось біля озера Сіроманець зустрів того мисливця, вибив рушницю з його рук, загнав по шию в холодну воду, де той і просидів, поки вовк не пішов. З того часу у Чепіжного була лише одна мета в житті – спіймати Сіроманця. З області прилетіли на вертольоті йому на підмогу інші мисливці.

Стривожений цими подіями дванадцятилітній хлопець Сашко, який був впевнений, що вовк не мстивий і нічого поганого для людей не скоїв, до школи не пішов. Він подався до лісу і зустрів Сіроманця. З переляку спочатку отетерів. Та коли вовк лизнув його гудзика, мов відданий собака, Сашко прийшов до тями.

Так вони познайомились і потоваришували. Одного разу хлопець зрозумів, що вовк сліпий, допомагає йому вижити лише гострий нюх. Сашко вирішив переховувати вовка на глинищах, що заросли бур'янами, і вирив там для нього нору-сховище.

Для друзів настали дні щастя. «Сіроманець проводжав Сашка лісом до школи, зустрічав його на узліссі». Настала зима, випав сніг, і Сашко хвилювався, що дядько Василь знайде вовка по слідах. До того ж Чепіжний вирив у лісі вовчі ями – пастки для вовка.

Одного дня Сіроманець не зустрів Сашка зі школи. По селу вже ширилась новина: Чепіжний з мисливцями таки упіймали вовка, що провалився у яму, і його, зв’язаного, замкнули у кузні. Уночі буяла заметіль, а Сашко потайки прийшов до кузні, проліз через дах у приміщення і звільнив Сіроманця від пут, говорячи йому: «А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже і кінець з тобою?..» Ці слова назавжди закарбуються у пам'яті вовка.

Уранці, коли мисливці прийшли за трофеєм, Сіроманець вирвався на волю, збивши Чепіжного з ніг. Вовк побіг у степ, подалі від мисливців. Знайшов пристанище на військовому полігоні, де швидко призвичаївся до графіку польотів літаків і ховався у воронку від вибухів бомб, коли ті були ще далеко.

Справжня біда прийшла з холодною, сніжною зимою. Від холоду та голоду Сіроманець зовсім охляв.. Його, зовсім знесиленого, знаходять льотчики, обігрівають, відгодовують. Вовк став мирно жити серед людей, потоваришував з дітьми, особливо з хлопчиком Андрійком.

Одного разу у степу вони попали в заметіль. Вовк вирив у снігу яму, щоб заховати хлопчика від пронизливого вітру, і почав голосно вити, щоб привернути увагу людей, що вже шукали Андрійка. Коли вони його знайшли, той лежав на спині Сіроманця. Так вовк врятував дитину.

З приходом весни Сіроманця почало щось бентежити, він все частіше згадував Сашка. Той теж сумував за другом, навіть почав гірше вчитись. Коли в районній газеті написали про життя вовка у військовій частині, Сашко показав замітку Чепіжному, сподіваючись, що мисливець зрозуміє – Сіроманець незвичайний вовк, уміє жити з людьми, не мститься їм за те, що вони знищили його сім’ю.

Та дядько Василь не змінив своєї думки про вовка і поїхав на полігон, щоб спіймати його. Повернувся ні з чим, бо Сіроманця там уже не було, він повернувся до лісу, де знову зустрівся з Сашком. Коли це сталося, «Сіроманець плакав. Великі срібні сльози котилися по його морді і падали на пісок під лапи. Сашко обійняв його за шию…».

Якось вчителька на уроці розповідала про очну клініку Філатова в Одесі, де людям повертали втрачений зір. Хлопець вирішує вилікувати там свого друга. Однокласниця Галя допомогла зшити намордник, зібрати харчі на дорогу. Залишивши батькам записку, Сашко з Сіроманцем пішки подались в місто.

Прийшовши до лікарні, хлопець наказав вовкові чекати у дворі, а сам зайшов у клініку, щоб розпитати про можливість його лікування.

Раптом міські собаки відчули звіра. Вони підняли страшний лемент, обступили Сіроманця й накинулись на нього. Рятуючись, вовк розкидав ненависних собак і помчав з міста…

Сашко шукав Сіроманця, кликав його і плакав, а потім, повернувшись у село автобусом, відразу побіг в ліс, сподіваючись там знайти друга… але вовка ніде не було.

Змучений дорогою, він пішов у степ, «ліг на спину, підняв лапи, і на його лапи западав дощ, за дощем – сніг, аж до тих пір, коли на кожній його лапі не звили собі гнізда сорокопуди... Бігла біла вода, відцвітав пізній глід, пищали сорокопуденята, і сине небо продовжувалось в небеса. З води сходило сіре сонце, на ньому скидалась риба, і Сашко обнімав Сіроманця за шию:

– А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже і кінець з тобою? – Сашко обнімав Сіроманця за шию

Можеш будь ласка поставити мою відповідь, як найкращу? Якщо тобі сподобалося