напишіть есе на тему " проблеми і досягнення сільського господарства початку ХХ ст. на шляху до модернізації".
СРОЧНО, ПОЖАААЛУЙСТА
Ответы
У цьому контексті, українські селяни стали створювати нові форми організації виробництва та збуту продукції, які мали на меті змінити існуючу структуру аграрної галузі. Однією з найвідоміших організацій стала "Просвіта", яка здійснювала освітню та культурну роботу серед селянства та підтримувала ініціативи щодо поліпшення виробництва та збуту продукції.
У 1901 році було створено "Сільськогосподарське товариство" в Києві, яке мало на меті збільшити виробництво продукції шляхом розробки нових технологій та введення сучасних машин та інструментів у виробничий процес.
Однак, на шляху до модернізації сільського господарства сталися певні проблеми. Найбільш гострою стала проблема земельної власності, коли найбільша частка земель належала поміщикам, а селяни не мали достатньої кількості землі для власних потреб.
Також, сільське господарство зазнавало значних втрат через непогодні умови та шкідників. Загалом, сільське господарство не було підготовлено до конкуренції з іншими країнами, оскільки не мало сучасного обладнання
Ответ:
ответ: У першій половині 19 ст. в Україні відбувався складний процес розкладу феодально-кріпосницького ладу та розвитку капіталістичних відносин, що гальмувалися існуючою тоді в Росії та Австро-Угорщині кріпосницькою системою.Так як сільське господарство було основним сектором економіки, то стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку. В аграрній сфері перебувало ядро феодально-кріпосницької системи. Розвиток сільського господарства в 19 ст. визначала низка тенденцій.У першій половині 19 ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. На під-російських землях воно становило майже 75% усієї землі. Поміщицькі господарства деградували та занепадали, про що свідчить посилення експлуатації селян, низький рівень організації праці, технологічний застій, зниження прибутків тощо. Це підтверджує також і зростання заборгованості поміщиків державі, яка у першій половині 19 ст. становила понад 83 млн. крб. Наприкінці 50-х рр. кожен четвертий поміщицький маєток був оформлений під заставу.Основними групами населення на селі в дореформений період були поміщицькі та державні селяни (крім них існували ще незначна кількість удільних селян). Велику групу становили селяни і козаки, перетворені на військових поселенців. Безземельних і розорених селян поміщики переводили у розряд дворових, які постійно працювали на панському дворі. Поміщицькі селяни переважали у Східній Україні, Правобережній, а державні – на Лівобережній та Півдні України. Відробіткова, грошова та натуральна ренти були основними формами експлуатації. Незважаючи на те, що закон 1797 р. офіційно встановлював 3-денну панщину, на практиці вона становила 4-6 днів на тиждень. Крім того, селяни повинні були відробляти і додаткові повинності (будівельні дні) та сплачувати натуральний і грошовий оброки.Державні селяни вважалися вільними. Вони поділялись на дві групи щодо своїх повинностей: ті, що платили оброк, і ті, що залишалися на, так званому, господарському становищі.На сплату державних податків ішло майже 40% селянських прибутків. Основна маса селян не в змозі була сплачувати такі суми. Державні селяни розорялися, продавали своє майно, ставали наймитами.У 1837 р. було створено міністерство державних маєтностей. Воно мало управляти державними селянами і підвищити їх податкову платоспроможність.У 1839 р. був виданий закон про управління державними маєтностями. Він ліквідував оренду державних маєтків і переводив селян на грошовий оброк.У 1847-1848 рр. царський уряд провів на Правобережжі інвентарну реформу. Вона обмежила панське свавілля і впорядкувала селянські повинності. Царський уряд хотів цим кроком привернути селянство на свій бік у боротьбі з польськими поміщиками, які брали участь у польському визвольному русі.Селяни страждали ще й від прогресуючого процесу обезземелення, який підривав їхні господарства.На ефективність сільськогосподарського виробництва суттєво впливали рутинний стан техніки та технологічно відстала традиційна система землеробства (у 1838 р. на 100 ревізьких душ припадало 2 плуги, система обробітку землі – трипілля, перелогова і комбінована).Падіння врожайності. Ситуацію у сільському господарстві ускладнювали ще й неврожайні роки: від 1799 до 1856 у Східній Україні було 28 повсюдних і часткових неврожаїв.Прогресуюче обезземелення, руйнація індивідуального господарства призвели до стихійних та організованих переселень селян у Саратовську та Астраханську губернії, на Кавказ, у Новоросійський край. У 1838 – 1852 рр. з Лівобережжя переселилося у ці райони 58,5 тис. осіб.Перша половина 19 ст. – це час визрівання ринкових відносин в економіці України.Про це свідчать такі процеси:зростання товарності сільського господарства;поглиблення спеціалізації окремих районів в сільськогосподарському виробництві;розшарування поміщицьких господарств, які поступово почали набувати ринкового характеру (приклад, вівчарні заводи та ін. підприємства).