Очень нужно пожалуйста!
Складіть твір "Дон Кіхот- вічний образ світової літератури" або " Ромео і Джульєтта — вічні образи світової літератури "
Ответы
Ответ:
Объяснение:Образ Дон Кіхота дуже глибокий, ми розуміємо це, читаючи твір, навіть не встигнувши до ладу подумати над ним. Але, намагаючись стати «копією» мужнього середньовічного лицаря, Дон Кіхот перевершує свій ідеал: вроджене прагнення справедливості набуває дещо химерних форм і не завжди приводить до бажаних результатів саме через втрату відчуття реальності, але ж прагнення Дон Кіхота до загальної справедливості дуже відрізняється від прагнення здобути собі славу, багатство та прихильність дами серця.За дивною іронією долі роман, який Сервантес створював як пародію, пережив усі «серйозні» літературні твори цього автора. Жебрак, однорукий, змучений Сервантес писав «Дон Кіхота» у в’язниці. Від відчаю до надії, від надії до смирення рухається протягом роману. М’який гумор, сумний сміх, трагікомічні ситуації і несподівана мудра серйозність складають фон, «пейзаж», на якому відбуваються пригоди героя.
Бідний дворянин Алонсо Кехано — старий романтик і ідеаліст. Все життя він прожив, не надто звертаючи увагу на реальність, тому що реальними для нього були літературні герої, шляхетні й безкорисливі лицарі, що б’ються з несправедливістю, що захищають честь своїх прекрасних дам. Нарешті, старою, Алонсо Кехано немов спохоплюється і вирішує сам пройти цей лицарський шлях. Нехай оточують його не прекраснодушні товариші, а грубі односельці з примітивним практицизмом і обмеженим здоровим глуздом. Нехай дебела Альдонса тільки в уяві Кехано — чиста і прекрасна дама. Нехай небезпеки надумані, замість драконів — вітряні млини, замість бойового коня — смирна безпородна шкапа, але справжніми були відвага, благородство, душевна краса і йодлінное лицарство Алонсо Кехано, чудового Дон Кіхота.
Поруч з Дон Кіхотом на віслюку трясеться його вірний супутник Санчо Панса, не прочитав в житті ні одного роману, але волею-неволею потрапив в самий великий з них .. Висока трагічна духовність і веселий, лукавий народний дух — сама дивна і вічна пара.
Роман Сервантеса потряс читачів і став не лише фактом історії літератури, але і фактором, що змінив її, який створив багато сюжети. Перекличку або спір з Сервантесом вже чотириста років ведуть письменники. Без нього не написав би свого Дон Кіхота — князя Мишкіна з «Ідіота» — Достоєвський. Герой роману Замятіна «Ми», у якого немає навіть імені, тільки номер, теж по-донкіхотський встає на боротьбу проти всіх. Двоїстість образу породжує двоїстість сприйняття. Слово «донкіхотство» часто вживається у значенні «безглузда боротьба з придуманими ворогами», «діяльність благородна, але приречена на невдачу», «геройський вчинок, заснований на невірних передумови». Глибоко пронизані цієї подвійністю багато книг братів Стругацьких, в яких розповідається про «прогрессорстве», благородної і безкорисливої допомоги слаборозвиненим цивілізаціям.
Геніальні книги невичерпні, вони знову і знову змушують людей замислюватися про головне: про себе, про людську долю і долю людства. Вони як дзеркало, в якому кожен новий вік бачить себе.