биография Аставьего
Ответы
Коли Віктору було 7 років, в Єнісеї втопилася його мати. Виховувався у бабусі та дідуся, потім у дитячому будинку.
1941 вступив до залізничної школи ФЗН на станції Єнісей, після її закінчення працював складачем потягів у передмісті Красноярська. Звідти восени 1942 призвано до армії, був на фронті водієм, зв'язківцем, артрозвідником; двічі поранено.
Брав участь в боях за Дніпро в вересні-жовтні 1943 р. Переплив і успішно закріпився на правому березі, де згодом був тяжко поранений осколком у голову. В їх корпусі з 25 тисяч солдатів вижили 3600.
Учасник визволення Кам'янеччини, зокрема Оринина. Події кінця березня — початку квітня 1944 в Оринині описав в оповіданні «Жизнь прожить» (вперше опубліковано 1987 в журналі «Новый мир», № 9).
1945 демобілізувався. 18 років працював на Уралі в м. Чусовий Пермської області вантажником, слюсарем, ливарником. Одночасно навчався у вечірній школі.
Перше оповідання «Гражданский человек» опубліковано 1951 в газеті «Чусовской рабочий». 1953 в Пермі вийшла перша збірка оповідань «До будущей весны».
Закінчив 1961 Вищі літературні курси в Москві.
Жив у Красноярську.
Народний депутат СРСР (1989—1991).
Учасник Міжнародного Шевченківського форуму «Від серця Європи — до серця України» (1989), під час якого Наталя Кащук присвятила Астаф'єву вірш «Чорна черешня» («Чорна черешня. Оринин…»).