Упізнайте героя за цитатою і впишіть у таблицю.
«...свіже, жваве, по-дитячому юне личко, з блискучими
чорними очима та невимовно привабливою усмішкою, що
пропікала душу...»
«Вона була ні гарна, ні погана із себе. Важко й бути гар-
ною в такі роки. Однак вона вміла так причаровувати до
себе найстатечніших козаків...»
«...вузенька мордочка, яка безнастанно вертілася на всі
боки та нюхала все, що тільки траплялося, закінчувалась,
як і в наших свиней, кругленьким п’ятачком; ніжки були
такі тоненькі (...) А зате ззаду був він точнісінько губерн-
ський стряпчий в мундирі, бо в нього теліпався хвіст, та-
кий гострий та довгий, як теперішні мундирні фалди...»
«...він підійшов до неї ближче, кашлянув, усміхнувся, до-
торкнувся своїми довгими пальцями до її оголеної повної
руки і промовив з таким виглядом, у якому виявлялося
і лукавство, і самовдоволеність: “А що це у вас, велеліпная
Солохо?”»
«Ні, немає вже снаги перемогти себе! Час покласти край
усьому, пропадай душа, піду втоплюся в ополонці, та й по-
минай як звали!»
«...старий... ледачий та вайлуватий, а до дяка від хати не
так вже й близько: дорога йшла поза селом, повз вітряки,
повз кладовище, обминаючи яр».
«У тебе нові черевики. Ой, які ж хороші! І з золотом! До-
бре тобі... в тебе є така людина, яка все тобі купує...»
«Сховай мене куди-небудь... мені не хочеться тепер зустрі-
тися з дяком».
СРОЧНО!!!! будь ласка!!
Ответы
Герой Цитата
Леся | «...свіже, жваве, по-дитячому юне личко, з блискучими чорними очима та невимовно привабливою усмішкою, що пропікала душу...»
Оксана | «Вона була ні гарна, ні погана із себе. Важко й бути гар- ною в такі роки. Однак вона вміла так причаровувати до себе найстатечніших козаків...»
Журавко | «...вузенька мордочка, яка безнастанно вертілася на всі боки та нюхала все, що тільки траплялося, закінчувалась, як і в наших свиней, кругленьким п’ятачком; ніжки були такі тоненькі (...) А зате ззаду був він точнісінько губерн- ський стряпчий в мундирі, бо в нього теліпався хвіст, такий гострий та довгий, як теперішні мундирні фалди...»
Солоха | «...він підійшов до неї ближче, кашлянув, усміхнувся, до- торкнувся своїми довгими пальцями до її оголеної повної руки і промовив з таким виглядом, у якому виявлялося і лукавство, і самовдоволеність: “А що це у вас, велеліпная Солохо?”»
Микола | «Ні, немає вже снаги перемогти себе! Час покласти край усьому, пропадай душа, піду втоплюся в ополонці, та й по- минай як звали!»
Січкар | «...старий... ледачий та вайлуватий, а до дяка від хати не так вже й близько: дорога йшла поза селом, повз вітряки, повз кладовище, обминаючи яр».
Катря | «У тебе нові черевики. Ой, які ж хороші! І з золотом! Добре тобі... в тебе є така людина, яка все тобі купує...»
Галина | «Сховай мене куди-небудь... мені не хочеться тепер зустрі-тися з дяком».