біологічна казка про кавун
Ответы
Ответ:
Жив собі Кавун. Жив він, як і всі його багаточисленні сестрички та братики, на баштані. Яскраве сонечко сяяло у запаморочливо-високому блакитному небі, зігрівало та лоскотало кавунчики лагідними променями. Жайворонки срібними голосами виспівували у недосяжній височині, безтурботні метелики-феї пурхали, працьовиті бджілки невтомно від сходу сонця й до вечора перелітали з квітки на квітку. Як же хороше було там!
Кавун лежав, зростав, день за днем наливаючись солодким соком, тугішав, перевертався з боку на бік для рівномірного прогрівання та росту, споглядав навколишню красу і насолоджувався пташиним співом. «Добре бути кавуном! Ніякої тобі роботи та клопотів, лежи собі та й усе! Який же я щасливий!»
Одного дня Кавун побачив декілька дітлахів, які вийшли в поле погратися м'ячем. Діточки підкидали м"яч високо вгору, і здавалося, що той от-от злетить просто до сонця. Малеча сміялась, яскравий, з червоною смужкою посередині, м'яч теж ніби реготав, широко роззявивши рота.
«Бач! Який веселий! Я бажав би теж стати таким легесеньким та жвавим і стрибати так високо, аж під хмари!» — подумав собі Кавун, і відчув чомусь смуток, щемний-щемний, хоч плач! Він спробував було трішечки підстрибнути, та відразу зрозумів, що з такою вагою та неповороткістю нічого не вдасться. «Е-е-ех!» — зітхнув важко, — «не так вже й добре бути кавуном!..»
І допоки ніч не сповила небо та землю синім оксамитом і сон не здолав Кавуна, він все згадував грайливий м'ячик, і тужив, і зітхав… І навіть уві сні неспокій та туга не покинули Кавуна. Аж ось…
Напівпрозорий, кругленький — ну просто тобі м'яч! — з крильцями («Певно, це чарівник!» — зринула думка в Кавуна) ХТОСЬ повільно проплив над ним, завис в повітрі і промовив лагідно:
— Ти сумуєш. Тобі хочеться стати м'ячем і бавитися з малюками, чи не так?
— Так. Саме так! — відповів Кавун, — але ж…
— Це неважко влаштувати! — посміхнувся ХТОСЬ, схожий на м'яч,— ти лишень повинен рано-вранці, щойно перші промені виринуть з-за обрію, тричі повернутися навколо себе, за кожним обертом промовляючи «Я — м'ячик!».
— Не прогав перші сонячні промені-і-і-і!....— загукав до Кавуна чарівник, відлітаючи стрімко і швидко зник.
Звісно, що Кавун більше не спав. Він пильнував і очікував перші промінчики. Нарешті небо на сході почало ледь-ледь світлішати. «Час!» — сказав собі Кавун. Хоч як не важко було обертатися навколо себе (адже виріс він таки здоровезним і дуже неповоротким), Кавун спромігся на потрійний оберт, за кожним разом примовляючи «Я — м'ячик!».
І от… Тоненька смужка світла, ниточка рожева зафарбувала східну частину неба; Сонце випливало повільно, ще сонне, і пробуджувало природу. Кавун раптом відірвався від бадилля, яке його тримало, і… підстрибнув!
— Я вмію стрибати! Я став справжнім м'ячем! — радість переповнювала Кавуна, тобто Кавуна-м'яча, він голосно кричав і сміявся.
З того часу веселий та жвавий м'яч Кавун мандрує світом, від дитинки до дитинки, грає-бавиться з ними, щасливий своєю долею. А нещодавно м'ячик Кавун зустрівся з маленькою дівчинкою Маргариткою, і живе в неї.
Объяснение: