Розкрийте важливість естетичного знання на конкретних прикладах.
Ответы
Поняття «естетика» традиційно пов’язують із грецьким ейсетікос – почуттєвий. Проте воно також невіддільне від термінів: естаномай, естесі, естаноме – почуття, розвиток особистісного ставлення до предмета, його якісна оцінка й бажання повторити сприйняте. Хоча наведені грецькі терміни наближаються до загального поняття «почуття», вони відбивають складний процес формування відношення до предмета, орієнтуючи людину на власні чуття зору, слуху, дотику та вимагають довіри до них.
Існуючи тривалий час у надрах філософського знання, естетика набула самостійного наукового статусу в середині XVІII ст. завдяки працям німецького філософа Олександра Баумгартена, який відокремив її від філософії та визначив як науку про досконале.
Потреба виділення в самостійну наукову галузь певних уявлень, ідей, пов'язаних з емоційно-чуттєвим, ціннісним ставленням людини до природи, суспільства, мистецтва, було свідченням накопичення таких нових знань, які вже не могли розвиватися в межах загальнофілософської теорії, богослов’я, традиційних мистецтвознавчих та історичних поглядів.
Баумгартен поділив естетику на теоретичну і практичну. Перша мала займатися проблемою «досконалості чуттєвого пізнання й удосконалення смаку», а друга – безпосередньо пов’язувалася із загальними проблемами розвитку мистецтва. Ця тенденція існує й понині, змушуючи ставити питання про двопредметність естетики й доцільність її відокремлення від філософії та мистецтвознавства, у руслі яких вона розвивалася протягом ХІХ–ХХ ст.
Предмет естетики трансформується й ускладнюється в процесі розвитку культури. На кожному новому її етапі виявляється неповнота сформованих уявлень про естетичне відношення людини до світу й самої себе. Тому однозначного та загальновизнаного визначення її предмета не існує, він залишається відкритим. Недостатньо бачити в цьому тільки негативне, бо предмет науки – справа всієї її історії.
Традиційними вважаються три підходи у визначенні предмета естетики.
1. Естетика – наука про прекрасне, своєрідна «філософія прекрасного». Останнє при цьому розглядається як метакатегорія естетики, найвища естетична цінність.
З давніх часів відомі два тлумачення краси, яскраво відображені давньогрецьким філософом Платоном у діалозі «Гіппій Великий». Одне з них (з позиції Гіппія) пов’язане з намаганням дати відповідь на питання «Що прекрасне?» з перерахуванням відповідних об’єктів. Друге (з позиції Сократа) – ставить проблему інакше: «Що є прекрасне?», намагаючись з’ясувати сутність краси.