7. Що, на вашу думку, висміює І. Карпенко-Карий у творі «Сто тисяч»? Які засоби комічного він при цьому застосовує?
8.3 якою промовою автор звертається до майбутніх чоловіків (В. Герасим'юк «Чоловічий танець»),
Ответы
1)Жанр п'єси «Сто тисяч» визначають як сатиричну трагікомедію характерів, бо у творі висміюється надмірна жадоба до збагачення — визначальна риса вдачі головного героя Герасима Калитки.
2) 1. Прийом невідповідності - один із основних прийомів, що використовує автор. В основі цього прийому покладена невідповідність між формою і змістом, між зовнішнім виявом переживання і його суттю.
2. Прийом «сміх крізь сльози» допомагає краще розкрити саме ті негативні риси характеру людей, які має висміювати комедія.
3. Сатиричне загострення.
4. Використання можливостей мови. За допомогою можливості мови Карпенко-Карий індивідуалізує мову персонажів п'єси, чим досягає сатиричного її звучання.
3) Вiрш створений у формi звертання до юнака, який повинен стати дорослим, вiдчути вагу чоловiчих обов’язкiв та вiдповiдальностi, силу побратимства й мiцноï чоловiчоï дружби. У поезiï вiдчуваються бiблiйнi мотиви. Із самого початку читач стає ніби учасником аркана — гуцульського чоловічого танку, відчуває його енергетику, немов відбувається ритуал посвячення. Друга частина вірша по суті є алюзією.
При першому прочитанні вірша не одразу впадає в око новозавітний мотив страждання Ісуса Христа як свідомий вибір спасіння ближніх, що вгадується в описі трагічної української історії, позначеної постійною необхідністю українського чоловіцтва виборювати державну незалежність. Міфологічний образ кола символізує у вірші вічність людського страждання, його циклічну повторюваність.
Образ «аркану», «зчеплених рук», «чоловічого кола» пронизує всю поезію. І читач розуміє, що йдеться не лише про танець, мова йде про людське життя в цілому, життя чоловіка. І якщо коло символізує буття, то «чоловіче коло» може означати буття цілого людства. У цьому контексті іншого значення набувають слова: «…як тяжко почати і зупинити / цей танець…» Але спробувати варто «хоч раз», відчути всі випробування життя, «обхопивши руками плечі двох побратимів». Адже, справді, відчуваючи дружню підтримку, легше «не випасти із цього грішного світу».
У кінці поезії Василь Герасим’юк вводить образ Христа: і виявляється, що танець аркан — то смерть на хресті між двома розбійниками (а не побратимами), і буття визначається «хрестом за плечима», який несе Месія до місця своєї страти.