Вулиця мого дитинства Роща
ДАЮ 50 БАЛІВ
Ответы
Твір на тему «Вулиця мого дитинства»
✅ Вулиця мого дитинства запам’ятається мені на все життя. Я і зараз живу на ній, але можу з упевненістю сказати, що навіть коли я поїду, і буду жити дуже далеко, я буду згадувати її так, як ніби бачу її на власні очі, прямо зараз.
На моїй вулиці, в моєму дворі стоять 2 будинки. Один з них – новий, триповерховий, а інший – стара радянська п’ятиповерхівка, в якій я до речі і живу.
Також в моєму будинку живе мій найкращий друг, з яким ми знайомі з самого раннього дитинства. В основному на нашому районі живуть люди похилого віку, а дітей дуже мало, але всі ми живемо дружно і спокійно.
На нашій вулиці, яка схожа на мільйони інших, я можу виділити велику кількість цікавих деталей. Наприклад: пісочниця, яка розташовується прямо під величезною вербою, що є символом нашого двору.
По цій вербі всі мої друзі любили лазити з дитинства, а я ні, тому що завжди любив спокійно пограти з іграшками, замість такої екстремальної розваги. Ця верба дуже велична, хоч і вік її невеликий, пам’ятаю ще десять років тому, коли я був зовсім маленький ця верба була невеликою, практично непомітним кущиком.
Також прямо в центрі двору стоїть величезний червоний турнік, на який залізти в дитинстві було дуже важко, він здавався величезним, але минув час, ми виросли і тепер забратися на нього здається сущою дрібницею.
Особливу увагу варто приділити людям, які гуляли в нашому дворі. Робили вони це в основному влітку, в цю теплу пору року можна було зустріти людей будь-якого віку.
Наші мами сиділи на лавочці під тією самою вербою, гризли насіння і обговорювали події минулого тижня. Старенькі сиділи біля під’їзду і бурчали в слід молоді, яка проходила повз них.
Кожен з нас по-особливому любить свій перший двір, в якому були зроблені перші кроки, подолані перші, самі незначні перешкоди.
Саме з такими дворами асоціюється наше юнацьке життя, наші перемоги і поразки. У цих дворах ми ліпили паски, грали з першими і найкращими друзями, які залишаються такими і по цей день.
Я вважаю, що абсолютно кожен з нас любить вулицю свого дитинства. Абсолютно для кожного вона здається особливо красивою, милою, затишною. Більшість з нас покинуть свою першу вулицю коли виростуть, але пам’ять про неї залишиться назавжди.
Є ще інший веріант:
Вулиця дитинства у кожного своя. Нехай це звучить парадоксально, адже будинки багатьох людей можуть стояти на одній і тій же вулиці… Але річ у тому, що кожна дитина сприймає цю вулицю по-своєму.
Моя вулиця збігалася з моїм районом, то є район при станції в лісі був таким маленьким, що там дотепер тільки одна вулиця – Привокзальна. Без особливої фантазії підходили і до розташування будинків – з одного боку від станції, півколом, далі – ліс. Тобто з вікон одних будинків завжди видно жвавий вокзал, з інших – безтурботний ліс.
В принципі, вулиця була цілком симпатичною, чистою, з невеликим сквером біля вокзалу, з клумбами. Звичайно, це ж майже обличчя міста для приїжджих. Правда, тут вони не затримувалися – прямо з вокзалу (мимо чергували таксистів) вони бігли на автобус і їхали в центр.
Живуть тут працівники станції. Діти граються на єдиному дитячому майданчику. Після ми по цій вулиці, через залізницю, через ліс будемо ходити в інший район, щоб потрапити в школу. Нас будуть називати мафією. Наші мафіозі непогані хлопці.
Кого слід побоюватися на вулиці, так це німих. Чомусь вони полюбили вокзал, їли там, спали на лавках. Їздили увесь час кудись на найдешевших електричках. Іноді випрошували поглядом і муканням у пасажирів гроші, іноді крали. Я завжди з цікавістю дивилася, як миготять в розмові руки німих.
Вони здавалися членами якоїсь таємної секти. Втім, цигани, які іноді табором набігали на вокзал, були куди небезпечнішими. По вулиці ходили чутки, що циганка виманила гроші то в одного, то в іншого, що не можна ні в якому разі відкривати їм двері – все винесуть з квартири, отямитися не встигнеш.
Зараз ця вулиця постаріла, будинки занепали, в лісі всюди сміття. Людям тут вже не цікаво – станція не розвивається. Квартиру там ми давно продали, щоб переїхати в центр.
Але іноді я чогось заїжджаю сюди, дивлюся на вже чужі вікна, на занедбаний сквер. Пригадую, як трясся будинок від поїздів, а з іншого боку тихо дихав ліс.
До речі, для кожної дитини вулиця – це щось незвичайне. Є будинок, де, хочеться вірити, дитині тепло і затишно, де дбайливі батьки, де іграшки, а ось вулиця – це вже вихід у світ великий і незвіданий. На вулиці дитина відчуває погоду, торкається до природи, бачить тварин, знайомиться з іншими дітьми.
Тут з’являються, зазвичай, перші друзі і вороги, в місцевій пісочниці відбуваються перші конфлікти і веселі ігри. Дім – це основа основ, а вулиця – перший крок в доросле життя.
Пояснення: Надеюсь я правельно поняла вибирай тут 2 верианта твора тому вибирай який найбільше подобається