Дуже СРОЧНО! По твіру "Климко"
Даю всі бали що є!!!
Ответы
Ответ:
Объяснение:Зульфат Гарєєв. Друг Климка, онук дідуся Гарєєва з хлібопекарні. Хлопець ледь не щодня залишався ночувати у Климка, коли той залишився після втрати дядька сам. Зульфат допоміг Климкові позбутися щурів у ваговій і навести порядок у новому житлі. Зульфат "з гарячими рум'янцями на гострих смуглих вилицях, "був дужий хлопчик, хоча й нижчий від Климка, вважай, на голову", мав "вузькі й такі чорні, що аж різучі, очі". На базарі, коли здоровань з бородою насміхався з Наталі Миколаївни, Зульфат став на її захист, кинувши у чоловіка камінь. Хлопець допомагав вчительці переносити речі у вагову, приніс для маленької Олі свою колиску. Зульфат дуже хотів піти по сіль разом з Климком, але мусив залишитися, щоб допомагати вчительці. Він щодня виглядав Климка і хвилювався за нього. На його у Климка стріляють.
Наталя Миколаївна. "Климко побачив Наталю Миколаївну, вчительку свою і Зульфатову. Вона стояла з немовлям на руках, притиснувши до себе разом з немовлям трояндову, мов сто троянд, сукню", ""Наталя Миколаївна стояла осторонь від натовпу, що затулив підводу, і, маленька, бліда, дивилася на бороданя широко розплющеними очима. В них не було ні презирства, ні гніву, а лише зляканий подив. Одна її брова, поторкана золотом од ранкового сонця, напружено піднялася вгору і дрібно-дрібно тремтіла", "Наталя Миколаївна всміхнулась і опустила очі: їй справді ніде було жити. Коли італійські солдати отаборилися в школі і вчинили там галасливий курячий бенкет (вони ламали парти, розкладали в шкільному саду вогнища і смалили над ними курей, з реготами й співами), Наталя Миколаївна з дитиною і чемоданом, у якому були одяг та дещиця сухарів, тихцем пішла із своєї кімнати у виселок і назад уже не повернулася, бо кімнату було пограбовано й затоптано брудними черевиками".
Тітка Марина. З нею Климко знайомиться завдяки шевцеві. Чоловік подарував їй тапочки і попросив, щоб вона дала Климкові солі, якої вона привезла собі ще до війни. Тітці сподобався Климко, вона називала його сином і просила залишитися жити у неї, бо більше нікого не мала. Цитати: "…жінка у довгому синьому плащі і в калошах на босоніж", "Климко-бо із вдячності до неї розказав, звідки, чому і як ішов сюди.", "Незабаром повернулася тітка Марина, весела, рум'янощока, очі сміються. В руках вона тримала маленьке жовте глеченя з квітками по боках, над вінцями в нього біліла шапочка молочної піни. — Таки встав? — здивувалася і високо, — ялиночкою підняла брови (вона і в дорозі піднімала їх так, коли дивувалася).", "Тітка Марина подала клунок, заплакала тихо, поцілувала Климка, зросивши слізьми йому щоки, і зашепотіла гаряче: — Прощай, синочку... Так хотілося мені тебе зостави ти в себе, такий ти мені любий став, як ішли тоді з города, як хворів, — серця б тобі увірвала... Приїжджай... Пішки не йди — далеко... А приїжджай...".