Question

Тема. Розвиток мови. Постмодерністське мистецтво: елітарна и масова культура. Реферат

Answer 1

     Справжнє розуміння мови неможливе без осяг­нення різноманітних змін, які мають місце в ній. Ди­намічні процеси мови можна простежити, розгляда­ючи її в історичній перспективі. Вивчення мови як явища, яка розвивається, власне, є дослідженням форм існування мови, що становить її суттєву характерис­тику.

     Мова постійно змінюється. Історична змінність мо­ви — її суттєва ознака, внутрішня властивість. Як за­значав О. О. Шахматов, у цей момент мова не є такою, як вона була 10 хвилин тому. Змінність мови забезпечує її відповідність змінним потребам комунікативної і пізна­вальної діяльності людини. Однак людина за своє жит­тя не помічає змін у мові. Очевидно, тим можна пояснити факт, що вчені дійшли висновку про змінність мови аж у XIXст. Це настільки захопило їх, що вони майже протягом ста років вивчали тільки історичний аспект мови.

   Як наголошував В. Гумбольдт, а пізніше О. О. По­тебня та Г. Пауль, мова є діяльністю і продуктом цієї діяльності. Так було започатковано розрізнення статич­ного і динамічного аспектів мови. В. Гумбольдт, зокре­ма, розрізняв «вивчення мов у стані їхнього розвитку» і «вивчення організмів мов» [Гумбольдт 1960: 77]. Зго­дом це розрізнення вилилося в соссюрівську дихотомію синхронії і діахронії.

  Синхронія (від грец. synchronos «одночасний») — стан мови в пев­ний момент її розвитку; сукупність взаємопов'язаних і взаємозу-мовлених елементів мови, які наявні й функціонують у певний умовно виділений період.

  Діахронія (від грец. dia «через» і chronos «час») — історичний розвиток мови, а також дослідження мови у процесі Ті історичного розвитку.

    Ф. де Соссюр протиставляв синхронію як вісь одно-часовості і діахронію як вісь послідовності і вважав, що це протиставлення відповідає протиставленню ста­тики і динаміки, системності і безсистемності. На його думку, є дві абсолютно різні лінгвістики — синхроніч­на і діахронічна.

    Отже, кожна мова на будь-якому синхронічному зрізі — це єдність стійкого і змінного. Кожен стан мо­ви є її динамічною рівновагою. Якщо б мова змінюва­лася швидко і в усіх ділянках одночасно, вона б стала комунікативно непридатною. Стійкість мови необхід­на для того, щоб вона була зрозумілою мовцям, зберігала і передавала досвід попередніх поколінь, а змінність — щоб фіксувати і позначати, нові явища зовнішнього і внутрішнього світу людини, тобто виражати нові думки.

    У мистецтві постмодернізму яскраво окреслилися два напрями: масова та елітарна культури. Це сталося тому, що митці почали поєднувати традиційні художні засоби вираження з новими технічними засобами творчості (фотографія, кінематограф, відеозапис, електронні звуко-, світло- і кольоротехніка).

    «Масова» культура («популярна культура», «індустрія розваг», «комерційна культура») на відміну від «високої» «елітарної» культури, орієнтованої на мислячу людину, свідомо орієнтується на «середній» рівень масових споживачів. Головним каналом поширення масової культури є сучасні засоби комунікативної техніки (книгодрукування, преса, радіо, телебачення, кіно, відео- та звукозаписи). Маскульт створюють спеціалісти (менеджери, письменники, режисери, сценаристи, композитори, співаки, актори та інші), якість творчості яких визначається лише одним критерієм — комерційним успіхом.

     Визначальні риси масової літератури — доступність, легкість сприйняття, стриманість, розважальність. Вона є джерелом норм та зразків повсякденної поведінки, засобом масової психотерапії, що виконує в суспільстві складні функції адаптації людей до соціокультурних змін.

    У другій половині XX століття «законодавцем моди» в маскульті стали Сполучені Штати Америки, які зосередили потужні фінансові й технічні ресурси в галузі поп-культури. Процес поширення масової культури навіть позначають терміном «американізація культури».

       Елітарна культура складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Елітарні твори вирізняються інтелектуальною та естетичною ускладненістю, багатим підтекстом та зашифрованою образністю. Суттєву роль у них відіграють літературний і культурний контексти. Такі твори потребують активного, освіченого і розвиненого читача, який би у процесі знайомства з текстом залучався до «співавторства».

    Елітарна література розрахована на витонченого й інтелектуального читача, який має певний рівень внутрішньої культури та освіти, орієнтується в літературному процесі, здатного зрозуміти й оцінити майстерність митців, віртуозність їх художнього пошуку. У цих творах порушуються філософські та загальнолюдські проблеми. Шанувальник такої літератури переймається особистісним розвитком та прагне долучитися до ствердження принципів та ідеалів гуманізму як головних критеріїв оцінки всього, що відбувається в людині і у світі.

Масове й елітарне переплітаються один з одним, і згодом одне може перейти в інше. Сьогоднішній споживач візуальної культури самостійно й усвідомлено вибирає на що йому звертати увагу. Немаловажну роль у його виборі грає освіченість, моральні і духовні цінності.