Свята,звичаї та обряди з твору -тіні забутих предків.
Ответы
Ответ:
Велике значення для утвердження національної самосвідомості українців мали народні звичаї, обряди, традиції святкування, які були невід’ємною частиною повсякденного життя і стали засобом збереження української ідентичності. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію. Звичаї українського народу пов’язані з традиційним світоглядом, який складався протягом багатьох століть і зберіг ознаки дохристиянських вірувань. Зі зміною умов життя змінювалися й традиції святкування, відбувалася постійна трансформація обрядових дійств, деякі їхні елементи зникали, замінювалися іншими, але основний зміст та сакральний сенс збігалися.
Найдавніша – саме календарна обрядовість, тісно пов’язана з аграрним побутом. Своїм корінням вона сягає первісних, язичницьких вірувань наших предків слов’ян.
Значно пізніше церква сприйняла систему землеробських свят, яка вже склалася, і надала їй християнського забарвлення.
Календарна обрядовість освячувала перехідні або етапні моменти у житті природи або трудовій діяльності людей. Свята й обряди календарного циклу регламентували всі сфери життя українського селянина – виробничу, суспільну, сімейну, а головна їхня мета – відвернути стихійне лихо, вплинути на врожайність. Календарна обрядовість поділяється на чотири основних цикли: зимовий, весняний, літній та осінній. У аграрному календарі українців не було різкого розмежування між сезонами. Календарний цикл насичений безліччю ритуалів і прикмет. Кожне традиційне свято приурочувалося до відповідних видів сільськогосподарської діяльності.
«Хто влітку ледарює, той взимку бідує»
Найрізноманітнішим є літній обрядовий цикл, що тривав від Русалій (кінець травня), Зелених свят (Трійці) до перших свят на пошану нового урожаю (Маковея, Спаса). Літні святкування увібрали в себе два різні мотиви: поклоніння основним стихіям природи, що є життєдайними для землеробів, – сонцю, воді та рослинам; поєднання чоловічого та жіночого начал, продовження роду, а отже – підготовка до осінньої весільно-шлюбної пори.
Центральне місце літнього календаря займає купальська обрядовість, яка поєднує в собі обидва мотиви.