Терміново!Охарактеризуйте особливості розвитку опозиційного руху в УРСР у різні пері-оди після Другої світової війни.
Ответы
Ответ:
Виявлені і введені останнім часом в науковий обіг документальні матеріали1
переконують в тому, що опозиційний рух у другій половині 1950–1980-х рр. в УРСР не лише
існував, а й уявляв собою новітню форму прояву українського національно-визвольного руху, спрямованого проти
пануючого тоталітарного режиму в СРСР. Документи вищого політичного керівництва Радянського Союзу та УРСР,
колишніх спецслужб, правоохоронних органів дають
підстави стверджувати, що опозиційний рух у межах України виникає наприкінці 1950-х рр. в умовах наростаючої
системної кризи радянського ладу, яка ознаменувала собою відхід від принципів “казарменого” соціалізму, трансформацію владного механізму в СРСР у бік лібералізації
суспільно-політичного та культурного життя, відмову від
масового терору як методу державного управління.Поширення дисидентство у 1960–1980-х рр., розповсюдження опозиційних настроїв серед різних верств населення України стало своєрідною реакцією на згортання
процесу десталінізації радянського суспільства, бездержавний статус України, утиски національного культурно-духовного життя, серйозні порушення конституційних норм
щодо свободи совісті й віросповідань, істотні прорахунки
у галузі соціально-економічної політики КПРС. Значно
впливала на формування дисидентства поразка національно-визвольної боротьби 1940–1950-х рр. у Західній Україні,
яка засвідчила безперспективність збройних методів опору. Не менш важливу роль у становленні опозиції в УРСР
відіграли світові процеси деколонізації 1950–1960-х рр.,
антитоталітарні виступи в країнах народної демократії, зокрема у Польщі, Угорщині, НДР, Чехословаччині, міжнародний правозахисний рух, що активізувався після прийнятої
1948 р. загальної Декларації прав людини2
.
Провідне місце серед опозиційних сил у 1960–
1980-х рр. займали український національно-визвольний
рух (національно-орієнтоване дисиденство), рухи національних меншин (кримськотатарський та єврейський національні рухи за повернення на історичну Батьківщину),
рух за свободу совісті (релігійне дисидентство), рух за соціально-економічні права. Характерною рисою українського національно-визвольного руху була боротьба за національні інтереси українського народу, яка поєднувала в собі
найрізноманітні форми громадського протесту: від інтелектуального опору, що виражався у написанні й поширенні
через “самвидав” оригінальних публіцистичних, прозових,
поетичних творів, в яких рішуче викривалися серйозні деформації радянського суспільства (“Інтернаціоналізм чи русифікація?” І. Дзюби, “Право жити” Ю. Бадзьо, “Етноцид
українців в СРСР” С. Хмари, публіцистика В. Чорновола,
В. Мороза, В. Марченка, Є. Сверстюка та ін.) до ствердження нерегламентованих культурних ініціатив (подвижницька діяльність Л. Ященка, І. Гончара, А. Горської та ін.,розбудова непідконтрольних органам влади неофіційних
музеїв, бібліотек, неформальних об’єднань), а також створення організаційних структур для боротьби з існуючим
державним та суспільним ладом.
Досить поширеною в українсько-визвольному русі була
течія, яка спиралася на програмні документи ОУН–УПА.
Зокрема, її репрезентували такі підпільні групи та організації, як “Союз борців за звільнення України” (сер.
1950-х рр., м. Шахтарськ Донецької області), ”Українська
націоналістична організація ім. С. Бандери” (сер. 1958 –
січень 1961 рр., с. Купич-Воля Львівської обл.), ”Ходорівська група” (1960–1961 рр., Ходорівський р-н Львівської
обл.), “Український національний комітет” (1956–1961 рр.;
поширював свій вплив серед районів Львівської області),
”Українська національна партія” (друга половина 1961 –
початок 1962 рр. с. Золотники Тернопільської обл.), “Українське національно-демократичне об’єднання” (1965 р.,
с. Спас та с. Погорілець Івано-Франківської обл.); “Об’єднання” (1956–1961 рр. м. Інта, Комі АРСР); “Український
національний фронт” (1964–1967 рр.; Львівська, ІваноФранківська, Кіровоградська, Донецька обл.), ”Український національно-визвольний фронт” (1972–1973 рр., Львівська обл.); “Чорткіська група” (1972–1973 рр., м. Чортків,
Тернопільської обл.); “Спілка української молоді Галичини” (1972–1973 рр., м. Коломия Івано-Франківської обл.);
“Армія” (1974 р. Тернопільська обл.); “Гомін” ( 1973 р.,
с. Трать Косівського р-ну Івано-Франківської обл.) та багато інших3
.
Объяснение: