Question

ДАМ 100 БАЛІВ, ДОПОМОЖІТЬ ДУЖЕ ПОТРІБНО!!!!!!!! Дайте відповідь на запитання по твору гусі лебеді летять 2 розділ

Answer 1

1. Михайлик говорить: "…Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом. Та є в мене, коли послухати одних, слабість, а коли повірити іншим-дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха. Якось я швидко, самотужки навчився читати…". Можливо, саме тому матір так говорить про сина, адже сама вона неписьменна, тому не розуміє, що книжки та читання можуть дати синові шлях у майбутнє. Судячи з вчинків Михайлика, можемо спростувати слова про безтолоч у його голові. Насправді хлопчик розумна, добра, справедлива людина, а його думки, сповнені поетичним баченням світу, любов'ю до всього живого, вірою в казку, свідчать про зародки великого таланту.

2. Змалечку Михайлик бачив, як багато працювали його батьки, дідусь та бабуся, тому хлопчик поважав працю і людей праці, які мусити прикладати багато зусиль, щоб прогодувати сім'ї. У повісті читаємо, що "…оранка, особливо весняна, вважалася святим ділом…", "Я пам'ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів із раннім плугом. Коли ж вони повертались увечері додому, їх стрічали старі й малі…", "З щедрівок, які взимку виспівувались під вікнами добрих людей, я знав, що за плугом навіть сам бог ходив, а богоматір носила їсти орачам", "А ота книжна погорда до селянина і його кревної праці породила в мені першу відразу до пихи…". На шанобливе ставлення Михайлика до праці найбільше вплинув батько, адже хлопчик згадує: "І досі з глибини років озивається голос мого батька, який одного прихмареного ранку поставив мене, малого, радісного і схвильованого, до плуга, а сам став біля коней. Дома він про нашу працю говорив як про щось героїчне: "Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами й за нами, а ми собі оремо та й оремо поле".".

3. "Мати радісно перебирала своє добро, хвалилася його силою і вже бачила себе в городі посеред літа, коли ноги веселить роса, а очі й руки — різне зілля… В її устах і душі "насіння" було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками — нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого.". Саме матір навчила Михайлика любити все живе, навіть найменшу рослину. "Коли на городі з'являвся перший пуп'янок огірка чи зацвітав повернутий до сонця соняшник, мати брала мене, малого, за руку і вела подивитися на це диво, і тоді в блакитнавих очах її назбирувалось стільки радості, наче вона була скарбничим усієї землі. Вона перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, м'яту, маковий цвіт, осінній гороб і калину, вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль. Від неї першої я почув про калиновий міст, до якого й досі тягнуся думкою і серцем...". Вплив матері на формування особистості Михайлика був значний, особливо тому, що батько був на війні. Мати прищепила синові найкращі цінності, моральні якості, властиві українцям.


4. Бо вона була йому близька, він все про неї знав, зокрема, яка вона насправді важка, але й потрібна.


5. Михайлик зробив вибір: або отримати за вкрадене гарбузове насіння омріяну книгу про Тома Сойєра, або віддати голодному хлопчику з матір'ю. Наш герой зробив добро іншим, і це показує, що його виховали добре, що він розуміє про необхідність допомагати ще біднішим, ніж він. Не дарма його матір каже: "Бо хто й пособить у світі бідному чоловіку, хто дасть йому скибку хліба чи ложку борщу? Ніхто, тільки такий самий злидар.

6. Книжка відігравала у його житті велику і важливу роль. Заради книжки хлопчик навіть пішов на крадіжку у мами гарбузового насіння, яке вона збиралася висівати. Також Михайлик наважується піти до священника і попросити хоч якусь книжку, щоб почитати, адже хлопець у селі не мав можливості не те що читати різні книжка, а роздобути хоча б яку-небудь. Матір часто сварила сина, коли бачила його за читанням, та хлопчик примудрився зробити каганець і читати вечорами на печі так, щоб вона не бачила. Ця любов до книг згодом переросла у вміння писати, а Михайлик став письменником – Михайлом Стельмахом.