Як на розвиток наукового життя вплинула кампанія «лисенківщини»?
Ответы
Відповідь:
Ще в 1928 р. нікому не відомий агроном Трохим Лисенко заявив про відкриття нової технології в сільському господарстві - яровизації. Вона полягала в тому, щоб охолоджувати насіння перед весняним посівом для підвищення врожайності (насправді цей метод у селекції був відомий ще від середини ХІХ ст.). У СРСР «відкриття» Лисенка проголошено тріумфом радянської науки, а самого Лисенка названо геніальним сином радянського народу. Заступництво Сталіна й спрямована на підвищення врожаїв пропаганда швидко створили з Лисенка образ геніального вченого й забезпечили йому стрімку кар'єру. У 1933 р. Лисенко почав наступ на генетику. Невдовзі усунув Миколу Вавілова, який був прихильником розвитку генетики і підтримував самого Лисенка на початку його кар'єри. Генетику почали називати «фашистською наукою», а генетиків переслідувати. Вавілова ж назвали ворогом народу, звинуватили в участі в контрреволюційних і антирадянських організаціях. У результаті його засудили до 15 років таборів, де він невдовзі загинув.
«Лисенківщина» - політична кампанія з переслідування і цькування групи генетиків, заперечення генетики і заборони генетичних досліджень (при тому, що Інститут генетики продовжував існувати). Була одним із способів контролю за радянським суспільством у період сталінського тоталітаризму. Популярну назву отримала за прізвищем агронома Трохима Лисенка. Кампанію розгорнуто серед біологів від середини 1930-х до початку 1960-х років, а апогею досягла в період «ждановщини». У переносному значенні терміном позначають будь-яке адміністративне переслідування вчених за їхні наукові погляди, які суперечать політичному замовленню.
Пояснення:
Щоб зберегти життя, деякі вчені публічно відмовлялися від своїх поглядів і приймали сторону Лисенка. Інші не зупинилися на цьому, і задля кар'єри почали писати доноси на колег, друзів і вчителів. Багато з цих доносів були вигаданими, тож засудити могли не тільки генетиків, а будь-кого, хто мав хоч якийсь стосунок до біології. У 1948 р. ситуація досягла апогею. Тоді на одному із засідань Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Т. Лисенко виступив із доповіддю, у якій протиставив генетику («буржуазну», «брехливу») мічурінській біології («правдивій», «пролетарській»). «Вейсманізм-менделізм-морганізм» (термін, який утворився від прізвищ німецького, австрійського й американського вчених і який використовували для позначення класичної генетики) було офіційно визнано лженаукою, більше сотні генетиків звільнено з роботи й виключено з партії. Жертвами «лисенківщини» стали й українські біологи - Микола Гришко, Микола Холодний, Іван Шмальгаузен, Сергій Гершензон та ін. Усі генетичні дослідження було зупинено. Вони відновилися тільки після смерті Й. Сталіна, хоча М. Хрущову також імпонував образ Т. Лисенка - «справжнього науковця», «геніального виходця з простого народу». Розгром генетики надовго загальмував розвиток цього напрямку науки. Разом з генетикою постраждав розвиток молекулярної біології, цитології, мікробіології, фізіології. Негативні тенденції в біологічній науці поширилися на її практичні галузі: психологію та медицину.