Як Франко по-новому розкрив жіночу долю
Ответы
Відповідь:Народна поетика – живлюще джерело інтимної лірики Івана ФранкаЗіркою незрівнянної яскравості сяє на небосхилі української національної культури ім’я Івана Франка.Світ його поезії сучасний автор Петро Скунць назвав “Країна Франкіана”. Це чарівний край ніжності й мудрості, мужності й звитяги, чесності й гідності, високої духовності й щирості, кохання і вірності…Жовкне сонце. Не журись, кохана, Що береться осінню чоло. Є така країна – Франкіана, Де зів’яле листя ожило…У Франка воно дійсно ожило, це зів’ялелистя. І “листочок кожен, ніби птах, полетів над синіми снігами, несучи кохання по світах”. Країна Франкової поезії надзвичайно образна, дивовижно глибока й мудра.Час не владний над його лірикою. Міняються політики, відходять у небуття суспільні перевороти, зростають нові покоління, а його вірші зігрівають нас все таким же життєдайним теплом, як і півтора сторіччя тому.Жодного не залишать байдужими шедеври інтимної лірики поета, що входять в “ліричну драму” – збірку “Зів’яле листя”. “Ліриком високої проби” назвав І. Франка Михайло Коцюбинський, відзначивши при ЦЬОМУ,що його вірші охоплюють “широку гаму чувства і розуміння душі людської”.З якого ж джерела, з якої бездонної криниці черпав Франко натхнення? Одвічне й прекрасне почуття любові оспіване поетом так чисто, цнотливо, що аналогії з народопісенною творчістю виникають самі по собі, адже саме фольклорні джерела дають наснагу справжнім великим митцям.Любов до народної творчості була однією з найбільших пристрастей Франка. Великий* Каменяр добре розумів, що наймудрішим учителем був, є і залишається народ з його високою мораллю, неперевершеним оптимізмом, тонким розумінням прекрасного.Змалку, вслухаючись у мамині пісні, малий Іван відчував на собі їхній дивовижний вплив: вони могли розчулити, примусити замислитись над важливими життєвими проблемами, розрадити душу:Тямлю як нині: малим ще хлопчиноюВ мамині пісні заслухувавсь я.Пісні ті стали красою єдиноюБідного мого, тяжкого життя,У “Зів’ялому листі поет розкриває перед нами чарівний дивосвіт ідей та образів, що корінням своїм сягають у фольклор. З болем вчитуємося в рядки вірша “Червона калино, чого в лузі гнешся?” і уявляємо молоду гарну дівчину, віддану за нелюба, який позбавив її радощів життя. “Червоні ягідки схиляє додолу” калина, а нам здається, що то слізки котяться по дівочому личку. Не має сили калинонька “вгору пнутися”, до сонця, до світла, бо той дуб її “отінив, як хмара”. Як часто в народних піснях про гірку жіночу долю шумить-плаче тополенька серед поля, зітхає яворина, бідкається горобина, жаліється біла берізка, сумує верба, купаючи довгі коси-віти в річковій воді…Давно вже як народна сприймається пісня “Ой ти, дівчино, з горіха зерня” на музику композитора Кос-Анатольського. Улюблений в народі образ дівчини – ясної зорі виростає у Франковій поезії до символу гордої чарівниці, чиї очі “запалюють серце пожаром”, чиї устонька – “тиха молитва”, а “слово остре, як бритва”. Але така вже любов; ліричний герой, задивившись в тії очі, що “темніші ночі”, не хоче вже й сонця, ладен загубити душу, зранити її на “колючому терні” дівочого серденька. Вічна пісня кохання, вічна мелодія страждань! “Ти мої радощі, ти моє горе” – збентежено вигукує герой, добровільно спалюючи себе на гарячому вогнищі пристрасті.Франко майстерно поєднує власні художні знахідки з традиційною системою образів народної поетики. Стежечка, що веде до щастя, інколи приводить до відчаю:Отсе тая стежечка,Де. дівчина йшла,Що з мойого серденькаЩастя унесла.Ось туди пішла вонаТа й гуляючи,З іншим своїм любчикомРозмовляючи…Доля повінчала Франкову лірику з фольклором, і цей шлюб дав нам дивовижні за своєю красою і художнім оздобленням твори, які роблять нас духовно багатими і безмірно закоханими в життя.
Пояснення: