Предмет: Математика, автор: savranskijvana541

есе на тему «Слід історії в моєму житті».​

Ответы

Автор ответа: nastenkadorosh
0

Ответ:

Объяснение:Наш народ спраглий народ. Спраглий до національної гідності, до істинного патріотизму, до духовної волі. До знання історії своєї спраглий. Нацiя - вона як тіло, що складається з мільйонів мікроорганізмів. А де ви такое то ли он ба чинити слатки, яке без води хоч тиждень проживе?! Нам би напитись. Шевченковим словом напитись! Упиватися ним. Витягувати всі соки з нього. Витягували б - та не витягли б. Бо криниця ця глибока, бездонна. Колись ïï наповнювало чисте джерело, що з'явилось несподівано, як сонячний промінь посеред холодної зимової ночі, на, здається, благословенних КИМОСЬ У ТОЙ день землях Київщини. А тепер вода ллється в криницю прямо з неба. Ти Нахились над нею, і вона вмиє тобі обличчя теплим весняним дощем, змиє твій гріх. Гріх перед Батьківщиною, як і гріх перед собою.Багато місця у Шевченковому подарунку Нашiй квітучій землі займає тема історії. Адже минуле - це фундамент, без якого щасливе майбуTHE He збудуєш. Хіба доВГО стоять будинки без фундаменту?! А в нашому минулому, погодьтесь, багато таких «цеглин>>, яких не зруйнують не те що роки, а навіть століття. Сучасним людям на долю випало не тільки покласти біля них нові, а ще і залити їх цементом так, щоб ніхто не зміг ніякими силами хоч щось звідти витягнути. А як можна зацементувати те, про існування чого навіть не здогадуєшся?! Правильно, ніяк.

Головне у вивчені минувшини - не зазубрити y хронологічну послідовність подій, а почерпнути щось для себе, для свого світосприйняття. Перейняти досвід поколінь, віків. Зрозуміти, що ми - велика нація. Не раби, але і не рабовласники. Рівні перед усіма і всі рівні перед нами. А також - що ми повинні боротися, не палити все, що дісталось нам у спадщину, а, навпаки, примножувати його. Бо в нашій минувшині Шевченко. До нього - Сковорода. Там, у минулому - Гетьманщина, а ще давніше - Київська Русь. Ніхто і не сперечається, що треба йти вперед. Але перед цим - узяти з минулого найкраще, найпотрібніше. У нас є що з собою взяти.

Чому ж зараз все не так, як колись? Т. Шевченко казав: «Історія мого життя є частиною історії мого народу». І мого, і твого, і її, і їх, і нашого! Тож давайте самі творити нову історію, опираючись на стару, минулу. Лише тоді шлях у майбуття буде справді світлим... Як не палити все, що дісталось нам у спадщину.

в а, навпаки, примножувати його. Бо в нашій минувшині Шевченко. До нього - Сковорода. Там, у минулому - Гетьманщина, а ще давніше - Киïвська Русь. Ніхто і не сперечається, що треба йти вперед. Але перед цим - узяти з минулого найкраще, найпотрібніше. У нас е що з собою взяти.

Чому ж зараз все не так, як колись? Т. Шевченко казав: «Історія мого життя с частиною історії мого народу». І мого, і твого, і ii, i їх, і нашого! Тож давайте самі творити нову історію, опираючись на стару, минулу. Лише тодi шлях у майбуття буде справдi свiтлим... Як світле Шевченкове слово.

Пошаговое объяснение:

‼️‼️‼️‼️Это не моё ‼️‼️‼️‼️‼️‼️‼️‼️

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: Nononekkk
Срочно!!

зробити з тексту(буде внизу)синтаксичний розбір речень. над кожним словом надписати якою частиною мови воно виражене

Хутір Надія зачаївся серед безкраїх степів Кіровоградщини. Він належав батьку славетного драматурга Івана Карпенка-Карого.

Усе почалося далекого 1871 року, коли митець поселився на батьківському хуторі. Важко повірити, що на місці цього чарівного парку тоді була тільки хата та чумацька криниця. Натхненно працюючи над драматичними творами, Іван Карпович з великим завзяттям господарював на хутор.Він усе впорядкував,перебудовав,озеленював, та уквітчював.За переказами,верби навколо ставка посаджені ними власноруч.

Справжня окраса хутора — столітні могутні дуби, що вражають своєю кремезністю та міццю. Іван Карпович переймався ідеєю посадити дубову алею, а щоб було це не лише його справою, пропонував кожному своєму гостю посадити дерево. Свого часу тут посадили по дубку Михайло Старицький, Марко Кропивницький, Максим Рильський та багато інших.

Шумлять столітні дуби, тихо шепоче очерет навколо рукотворного ставка, дзюркоче джерельце кришталевої води. Завжди відчинені ворота садиби Івана Карпенка-Карого запрошують відвідати музей, пройтися стежками, які були протоптані серед цілющих і духмяних трав, погомоніти з єдиними свідками понад сторічної історії перлини степового краю — дубами.