Схарактеризуйте діяльність Іова Борецького і Петра Могили
Ответы
Ответ:
відповдь буде великою ,і тількиможу написати про Петра Могили
Объяснение:
Петро Могила народився 21 грудня 1596 року. Він був сином молдавського господаря Симона, який отримав польський шляхетський титул. Петро здобув дуже добру освіту, не тільки православну релігійну, а й загальну гуманітарну. Однак невідомо, де він здобував цю освіту. Можливо, в школі ставропігійного львівського братства або відвідував Академію в Замості. Є відомості, що він навіть навчався в Західній Європі.Після смерті в 1607 році Симона Могили, його дружина і сини залишили Молдавію, шукаючи притулку в Польщі, де після завершення своєї освіти залишився Петро. Приблизно в 1617 році він потрапив до двору Станіслава Жолкевського. Придбав маєток у Бельському воєводстві, поблизу Жовкви. Будучи одним з претендентів на молдавське господарство, він був разом з Каролем Ходкевичем під час боїв під Хотином в 1621 році. По поверненні з цього походу він переїхав ближче до Києва, де спершу купив маєток Рубежівка, потім — Мухоїди, Опачиці. Перебуваючи в Рубежівці, часто відвідував Київ, де зав’язав близькі стосунки з тогочасним православним митрополитом Іовом Борецьким.лизько 1627 року Могила був втягнутий у проблеми примирення православних з уніатами. Цьому сприяли родинні традиції родини Могили. Як батько, так і дядьки Петра не були ворогами католицизму: брат Симона Могили, сучавський митрополит Юрій, погодився навіть на приїзд до Молдавії францисканців та ієзуїтів. Могили, прагнучи звільнити молдавську Церкву від патронату константинопольського патріарха, який служив Туреччині, проявляли інтерес до проектів унії Православної Церкви з Католицьким Костелом. Тому влада Речі Посполитої могла сподіватися, що і Петро Могила піде таким самим шляхом. Тому і підтримала в 1627 році його кандидатуру на посаду архімандрита Печерської Лаври по смерті Захарія Копистенського. На той час у Православній Церкві Речі Посполитої це була найбільш хлібна посада, з якою не могла зрівнятися навіть посада православного митрополита. На відміну від більшості тогочасних православних єпископів, печерський архімандрит міг розпоряджатися маєтком, який належав йому, як архімандриту, і при цьому виконував свої фукції легально, за згодою короля. Крім цього, з моменту підписання Берестейської унії Лавра стала незалежною від київського митрополита, а її керівник (архімандрит) підкорявся лише патріарху.