Тема твору: "Miй улюблений герой роману "Айвенго". Побудова твору: 1. Вступ (по події в романі, або яке враження в цілому справив роман); 2. Основна частина (обов'зково вказати за що обраний герой вам сподобався найбільше, хоча б один приклад з тексту, у якому підтверджується якась риса характеру героя). 3. Висновок.
Ответы
Ответ:
Твір “Мій улюблений герой роману “Айвенго”
Прочитавши роман мене вразила Ребекка, в ній поєднана зовнішня та внутрішня краса. Вона допомагає та підтримує слабких. Мені запам’яталися її блискучі очі, білі, наче перла, зуби, смуглявий відтінок обличчя, тонкі брови, що вигиналися погордливою дугою, густі чорні коси — її зовнішність не залишала чоловіків байдужими.
Ребекка була дочкою Ісаака з Йорка, дівчина з народу. Крім неабиякої вроди Ребекка була ще й розумною дівчиною. Коли батько, гірко похитуючи головою. сказав їй, що найстрашніше зло в тому, що «коли нас ображають і грабують, всі навколо тільки сміються з нас, ми мусимо ковтати образи і покірливо посміхатися», дочка заспокоює його і відповідає, виказуючи свою гідність. Ребекка нагадує батькові, що язичники залежать від них, дітей Сіона, яких переслідують і до яких ставляться презирливо. Вона каже, що золото, яке вони їм дають, повертається до юдеїв, у їхні ж скрині. «Навіть сьогоднішній турнір, — каже дівчина, — не обійшовся без допомоги юдея, якого зневажають, і тільки з його милості міг статися».
Ребекка — дивовижна дівчина, і кохання збагачує її внутрішній світ. Вона розуміла, що кохання до Айвенго не принесе їй щастя (з релігійних причин), все одно вона ставилася до молодого лицаря так, ніби все її життя пов’язане з його долею. Ребекка нічим не гребує, і коли просить батька підібрати залишеного на арені Айвенго. хворого, непритомного, вона сама, власними руками обмила і перев’язала йому рани. Навіть проти волі батька вона продовжує його лікувати, хоча й розуміє, якщо він не виживе – під удар потрапить вся її родина.
Ребекка володіла знаннями медицини. Сила розуму, її природний талант допомогли їй запам’ятати все, що казала Міріам. немолода жінка, яку вважали чаклункою і через це знищили. Бальзамом, рецепт приготування якого передала Ребеці Міріам, дівчина змашувала рани лицаря.
Прикро читати сторінки, на яких ідеться про те, як поставився Айвенго до Ребекки, коли дізнався від неї, що за одягом і походженням вона належить до іншої країни: «…ваша служниця — не більш як бідна юдейка, дочка того самого Ісаака з Йорка, якому ви нешодавно виявили заступництво…» Почувши про це, Айвенго змінився, і Ребекка відчула, що ніжність і поважливе захоплення юнака поступилося холодному і не дуже глибокому почуттю вдячності за несподівану допомогу. Але вона не звинувачувала Айвенго в тому, що він розділяє загальні забобони щодо свого віросповідання.
Ребекка безкорисливо лікувала Айвенго. не думаючи про срібло, яке пообіцяв лицар. Ні, не треба платні, аби лиш Айвенго вірив, що юдей надасть християнську добру послугу, нічого не бажаючи одержати натомість, «окрім благословіння великого Отця нашого, що однаково створив і юдеїв і християн».
Покохавши Айвенго, Ребекка намагається загасити це почуття: вона розуміла, що ніколи не бути їй дружиною цього сміливого, гордого і благородного лицаря. Дівчина відчуває, що їй треба забути Айвенго і, дивлячись на нього, думає, як важко позбутися цього почуття, проте вона сильна і зробить це.
Так, Ребекка — дівчина сильна духом, смілива, рішуча. Коли вона потрапляє у полон до підступного храмовника Бріана де Буагільбера, вона не втрачає надії вирватися звідти. На її боці були природна сила волі, гострий розум. Вона ніколи не втрачала почуття реальності. Батько навчив її гідно поводитися з різними людьми, бути ввічливою, скромною. Її поведінка під час розмови з храмовником доводить, що ця юдейська дівчина заслуговує на велику пошану. Її співрозмовник, її володар каже: «Я завоював тебе моїм луком і списом, і, за законами всіх країн і народів, ти зобов’язана мені підкоритись…» Весь час Ребекка намагалася достукатися до серця підступного лицаря, і, коли всі слова її видалися марними, вона зважилася на останній крок. Ребекка розчинила вікно, що виходило на верхню площадку башти, стрибнула на парапет і зупинилася перед безоднею. І Бріан де Буагільбер зрозумів: це незвичайна дівчина, і відступився від неї.
Ребекка гідно поводиться, коли її засудять до страти на вогниші, і храмовник зрозуміє, що в ній стільки сили духу, якої вистачило б на кількох лицарів.
Такі особистості, як Ребекка, в літературі запам’ятовуються надовго, мабуть, назавжди. На прикладах таких героїв виховуються багато поколінь людей, здатних подолати будь-які труднощі.