твір на пів сторінки про прислів'я робота не вовк - в ліс не втече, я дам 20 балов!!!!!!!!
Ответы
Ответ:
Пилип, син Олекси та Мотрі, подейкували, навіть народився лінькуватим. З дитинства дуже боявся двох речей: роботи та вовка. Проте, як і всі ліниві люди, аби нічого не робити, був страшенно винахідливим.
«Робота не вовк, у ліс не втече», – відкреативив він одного разу у відповідь Олексі, який кликав його города орати. Батько притихнув, замислився, почухав потилицю та й пішов мовчки з хати.
Пилипові навіть самому сподобалось раптове поєднання своїх страхів докупи, від якого замовкали ті, хто хотів примусити його працювати.
Це він повторив і Мотрі, яка кликала його зерно молотити. Мати здивувалась, впустила решето з мукою на підлогу, але від нього відчепилась.
Це почув від нього й сусід Микита, який просив прогнати зі свого городу півня, але, зачувши таке, впустив торбу з зерном, яке півень, радісно кукурікаючи, склював.
Тож, отримавши собі в поміч таку вигадану індульгенцію, Пилип став жити не тужити. Щойно йому починали щось говорити про роботу, а він їм відразу: «Робота не вовк, в ліс не втече!». І все, не чіплялися.
Але людська природа така, що до всього призвичаюється. І трохи згодом знову почали закликати його до праці, сперечатись, переконувати, примушувати, пліткувати. Вперті такі, їм аби працювати.
Тоді Пилип вирішив піти іншим шляхом. Шляхом організації флешмобу. Написав на папері гасло: «Робота – це прекрасно!». І став із ним обабіч дороги, щоб видно було всім, хто з лану повертається.
І люди зацікавились. І стали думати та й собі щось вигадувати. Тобто брати участь у флешмобах. У всяких різних. І втягнулися в те все…
Наступний рік, літо … Лани та городи в селі поросли бур’яном. Ніхто нічого практичного не робить.
Дехто з селян стоїть із картонним плугом біля неметеної хати й показує флешмоб із гаслом на папері: «Як добре орати!»
Дехто в заростях імітує посівну, розмахуючи написаним: «Як добре сіяти!»
Дехто, тримаючи картинку з коровою й глечиком молока, в перервах між муканням здичавілих корів з лісу, які туди повтікали, вигукує: «Яке смачне у нас молоко!».
Тим часом під поломаними возами та поміж похиленими тинами, нікуди не тікаючи, сидять і голосно виють вовки…
Але, з’ївши все, що могли з’їсти, та випивши все, що могли випити, у перервах між флешмобами жителі цього села почали шукали вихід. Не знайшовши його та добряче зголоднівши, дружною ходою, ніби змовившись, подалися в сусіднє село. Якось так вийшло, що очолював ходу творець флешмобів Пилип, який із радісним та дивним блиском в очах викрикував чергові гасла.
Але жителі іншого села виявились підготовленими. Інформація про флешмоби із порослих бур’яном сусідських полів до них уже дісталася. Тож і прогнали вони непроханих гостей вилами, ціпами й рогачами. І так старались, що навіть сильний вітер при цьому здійнявся. Хутко повиривав із рук усі гасла, підхопив їх та й поніс кудись. А оте Пилипове – «Робота не вовк, у ліс не втече!» – високо підняв над скошеними та зораними полями, доглянутими ставком та лісом, і відніс у далеке майбутнє. Чи минуле.