письмовий твір на тему "свобода творчості, вільнолюбства людини"
Ответы
Ответ:Поет із «Давньої казки» Лесі Українки постає перед нами людиною мужньою, непохитною. Він дещо іронічний, безперечно, мудрий. Поет почуває себе багатієм і володарем всього світу – йому належать діброви, поля, синє небо. Для Бертольдо це видається як маріння божевільного. Пихатому лицареві не зрозуміти, що для поета головне багатство – духовне. Справді творча людина не може бути залежною від кого чи чого б там не було.
В умовах залежності митець перетворюється на ремісника. Найголовніше в творчості залишатися особистістю, пропускаючи через призму душі всіпереживання любовні чи громадянсько-суспільні, щоб відбитим світлом відобразились думки. Як не можна впіймати сонячного зайчика чи вітерець, прив’язати пісню, затулити сонця, так не підвладні чужій волі душа митця, його думки, мрії, ідеї. Та повинен бути неабиякий запас мужності в поета, щоб співати свої пісні вголос, щоб не боятись погроз і переслідувань.
Лише вільнолюбство і свобода роблять вдумливу людину поетом, змушують його до відкритого вияву почуттів і думок. Поет – це також і патріот, який знаходить потрібні слова для підтримки й наснаги співвітчизників. Як в «Давній казці» співці підняли бойовий дух Бертольдового війська, сприяли його перемозі, так і досі слова поетів мають неабиякий вплив на душі людей. Митець – це не лише поет чи художник, ним можна назвати людину будь-якої професії, що формує світогляд народу, виражає головні ідеї розвитку
2 вариант
Щасливий той, хто чує й розуміє мову рідної землі, пускає до свого серця казку, легенду, пісню… Щасливий і той, кого від Бога щедра земля благословляє талантом. І цей дар — Лариса Петрівна Косач-Квітка. Її активна життєва позиція, любов до України сприяли появі поеми «Давня казка». а ім’я справедливо ставлять поряд із Тарасом Шевченком та Іваном Франком. Характерною ознакою поетеси є сильний, бадьорий тон, несхитна віра в краще майбутнє народу. Це людина надзвичайного обдарування. Може, лише Іван Франко зрозумів це тоді, назвавши Лесю Українку «трохи чи не одиноким мужчиною на всю соборну Україну». Людмила Старицька-Черняхівська писала: «На залізний вівтар свого краю вона поклала все, що мала: талант і серце, і свої недовгі дні».