Що є зайвим у даному переліку справ ,які належали до компетенції Литви та Польщі пiсля 1569 р.?
Ответы
Відповідь:
1569 року у місті Любліні було довершено процес об’єднання земель Польської Корони та Великого Литовського Князівства в одну державу – Річ Посполиту. 28 червня прийнято постанову про укладення унії між двома державами. 1 липня посли коронного та литовського сеймів підписали акт про унію та склали присягу, а 4 липня польський король та великий литовський князь Зиґмунт ІІ Август підтвердив цей акт.
Польща та Литва до утворення Речі Посполитої
Після смерті короля Казимира ІІІ Великого (1370), який не залишив нащадків, Польща перейшла під владу його племінника угорського короля Людовіка (Лайоша) Великого з Анжуйської династії (1326–1382). Але і той не мав чоловічого нащадка. Після його смерті польська шляхта захотіла відновлення власної монархії й запросила на престол молодшу доньку Лайоша І, Ядвіґу (1371–1399), яку коронували у Кракові 16 жовтня 1384 року. Польські магнати поспішили одружити юну королеву з сином великого литовського князя Ольгерда Гедиміновича. Православний Яків (Ягайло) Ольгердович задля цього перейшов на католицизм. Уклавши 18 лютого 1386 року шлюб з Ядвігою, він був коронований 4 березня того ж року на краківському Вавелі і став польським королем Владиславом ІІ Ягайлом (Яґєллом), засновником Ягеллонської династії. Король і королева залишалися до смерті Ядвіґи співправителями.
Таким чином на заміну персональній унії Польщі та Угорщини прийшла Кревська унія, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 року в м. Крево. Вона передбачала об'єднання Польщі і Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви та литовського князя, який ставав польським королем, одночасно залишаючись великим литовським князем. Ягайло та частина його підданих переходили на католицизм.
Відносини Польщі та Литви регулювалися положеннями двох унійних угод – Кревської (1385) та Городельської (1413). Після втихомирення литовського сепаратизму великих князів Вітовта та Свидригайла наступні польські королі перед вступом на краківський престол князювали деякий час у Вільні. Останнім таким "стажером" став Олександр Ягеллончик, який 1492 року посів великокняжий престол Литви, а після смерті свого брата Яна Ольбрахта став одночасно й королем. Після нього польські королі водночас ставали відразу великими князями Литви.
Персональна унія Польщі та Литви створювала перевагу для литовської католицької шляхти. Натомість православні магнати Великого Князівства Литовського (ВКЛ) часто озиралися на Москву й у XV столітті переходили до Московщини цілими князівствами.
За панування у 1548–1572 рр. польського короля (і водночас великого князя литовського) Зиґмунта ІІ Августа вдалося об’єднати Польщу та Литву в одну федеративну державу – Річ Посполиту.
Прискорила цей процес зростаюча загроза з боку Москви. Коли вибухнула Лівонська війна (1558–1583), московське військо зайняло значну частину Білорусі та прибалтійських земель. Також литовське військо не могло забезпечити надійну оборону українських земель від агресії Османської імперії та її васала – Кримського ханаства. Родючі землі Наддніпрянщини залишалися практично незаселеними. До того ж шляхта ВКЛ намагалася отримати більші вольності та права, нарівні з польською.
Перші перемовини у справі унії почали 7 січня 1564 року литовські магнати: канцлер, віленський воєвода князь Миколай Христоф Радивил (Чорний), вітебський воєвода князь Стефан Збаразький, литовський підчаший Миколай Кішка, латинські єпископи Валеріян Проташевич (Віленський) і Миколай Пац (Київський). За початковим унійним проектом передбачалося, що в обох державах має бути один король, єдине право, спільні урядовці. Цей проект розглядався на литовських сеймах в Більську Підляському та Парчеві.
Для остаточного погодження унії король Зиґмунт II Август скликав на 23 грудня 1568 року до Любліна сейм за участю обох сторін. Але сейм зібрався лише в січні наступного року. На ньому вибухнули гострі дискусії представників різних моделей майбутньої унії – від повного приєднання Литви до Польщі як однієї з провінцій (її навіть збиралися назвати "Новою Польщею") до вільного союзу двох суверенних держав. Зокрема, представники ВКЛ домагалися окремих сейму та сенату. Коли їх побажання не були сприйняті, то 1 березня 1569 року майже всі литовські представники виїхали з Люблін
Пояснення: