Написати переказ
Історія найвідомішої катастрофи людства – загибелі «Титаніка» - почалася зовсім не тоді, коли вночі 14 квітня 1912 року один із матросів побачив, як з туману на корабель насувається айсберг-монстр, і не тоді, коли було задумано збудувати найбільший у світі океанський лайнер.
Почалася ця незвичайна історія за 14 років до страшної трагедії. Саме тоді журналістові Моргану Робертсону не щастило. Метушився серед відвідувачів страхових судноплавних компаній, а ввечері у своїй маленькій кімнатці писав фантастичні романи, але видавці відмовлялися друкувати його твори. Тоді Морган відійшов від фантастики. Його увагу привернуло мореплавство.
1898 року вийшла в світ книжка під назвою «Марність». Це була сумна розповідь про те, як потерпів аварію велетенський англійський трансатлантичний лайнер «Титан». Він вважався нетонучим, найкомфортабельнішим, найрозкішнішим та найшвидкохіднішим у світі. Перше плавання на ньому здійснювали найбагатші люди того часу. Холодної квітневої ночі «Титан» на повному ходу врізався в айсберг і затонув. Рятівних шлюпок на борту не вистачило, і більша частина пасажирів (а всього їх було біля двох тисяч) загинула…
Читачам не дуже сподобався цей гнітючий сюжет, і про «Марність» швидко забули.
Несподівано через 14 років ім’я маловідомого письменника Робертсона з’явилося на першій сторінці головної лондонської газети «Таймс». Цьому передувало офіційне повідомлення уряду про загибель пароплава «Титанік». Англійці були шоковані. Все, придумане Робертсоном, стало дійсністю, все, до найменших дрібниць. І що найдивовижніше: причина, місце і час катастрофи також збігалися. Газети називали Моргана злим генієм, оракулом, ясновидцем. На його адресу йшли сотні листів від удів та сиріт, родичів загиблих. На роман «Марність» було накладено прокляття, і він ніколи більше не видавався, а саме слово «Титанік» стало символом найбільшої морської катастрофи.
Отже, злий фатум таки існує? Прихильники цієї точки зору зацікавилися деякими деталями. Під час виходу з порту «Титанік» майже впритул проходив повз інший великий лайнер. За всіма законами, судна мали зіткнутися, притягуючись одне до одного. Дивом цього вдалося уникнути. Та якщо б це сталося, фатальний рейс було б відкладено.
Іншою трагічною випадковістю було те, що океан того дня був абсолютно спокійним. За такої погоди вночі матроси побачили смертоносний айсберг лише за півмилі, коли корабель ішов на дуже великій швидкості. При наявності хоч невеликих хвиль біля підніжжя льодової гори виднілися б білі «баранці». Намагаючись обійти айсберг, корабель зачепився за гострий виступ підводної його частини. Цей «шип» розрізав сто метрів обшивки корабля, як консервну бляшанку. Подальші події допоможе уявити фільм Джеймса Кемерона «Титанік». Хоч, мабуть, усю жахливість реальної катастрофи не передати жодним мистецьким перевтіленням.
Ответы
Історія загибелі «Титаніка» почалася за 14 років до страшної трагедії. Журналістові Моргану Робертсону не щастило. Видавці відмовлялися друкувати його твори. Тоді увагу Моргана привернуло мореплавство.
1898 року вийшла в світ книжка під назвою «Марність». Це була розповідь про аварію велетенського англійського трансатлантичного лайнера «Титан». Він вважався найнадійнішим, найрозкішнішим та найшвидкохіднішим у світі. Плавання на ньому здійснювали найбагатші люди. Однієї квітневої ночі «Титан» врізався в айсберг і затонув. Більша частина пасажирів (а всього їх було біля двох тисяч) загинула…
Несподівано через 14 років ім’я Робертсона з’явилося на першій сторінці газети «Таймс». Це був день, коли загинув пароплав «Титанік». Все, придумане Робертсоном, стало дійсністю до найменших дрібниць. Причина, місце і час катастрофи також збігалися. Газети називали Моргана ясновидцем. На його адресу йшли сотні листів від удів та сиріт, родичів загиблих. Роман «Марність» ніколи більше не видавався, а слово «Титанік» стало символом найбільшої морської катастрофи.
Отже, злий фатум існує? Прихильники цієї точки зору зацікавилися деякими деталями. Під час виходу з порту «Титанік» впритул проходив повз інший лайнер. За всіма законами, судна мали зіткнутися, притягуючись одне до одного. Дивом цього вдалося уникнути. Та якщо б це сталося, фатальний рейс було б відкладено.
Іншою випадковістю було те, що океан того дня був абсолютно спокійним. За такої погоди вночі матроси побачили айсберг лише за півмилі, коли корабель ішов на дуже великій швидкості. При наявності хоч невеликих хвиль біля підніжжя льодової гори виднілися б білі «баранці». Намагаючись обійти айсберг, корабель зачепився за гострий виступ підводної його частини. Цей «шип» розрізав сто метрів обшивки корабля. Так сталася загибель "Титаніка", про що розповідає фільм Джеймса Кемерона «Титанік». Хоч увесь жах катастрофи не передати жодним мистецьким перевтіленням.