964 р. Проти в'ятичів результати та визначеня подскажіть даю 50 балов
Ответы
Ответ:
Святослав Ігорович (934-972)
Князь-лицар, князь-козак, воїн, а не політик, побратим, а не володар, Олександр Македонський середньовіччя – якими тільки епітетами не наділяли Святослава Ігоровича сучасники та історики. Пізно зійшовши на київський престол (тривалість регентства на Русі, як бачимо, залежить від регента, а не наступника), цей князь перекроїв карту Європи, змінив розклад сил у ній, пройшов із походами більше 8000(!) кілометрів і загинув біля Дніпровських порогів від підступної засідки. І це за 10-12 років!
Це період першого походу Святослава, на той час вже повноцінного Київського князя. Похід був здійснений на слов’янське плем’я в’ятичів, що підкорялися та сплачували данину Хозарському каганату. Підпорядкувавши в’ятичів Києву, Святослав попрямував до Хазарії, спустошивши союзну їй Волзьку Булгарію. Вважається, що князь мав лицарські переконання і перед нападом відправляв посланців із повідомленням «іду на Ви». Отримавши цю звістку, каган хозарів вийшов назустріч руським військам. Генеральна битва відбулася поблизу міста Ітиль – столиці Хазарії. У літописах холодно і коротко описується перемога русів, що відкрила шлях до багатств Ітилю. Після зруйнованої вщент столиці настала черга інших великих міст каганату: Саркелу на Дону, Семендеру та ін. Святослав намагався закріпити територію каганату за собою, а не лише завоювати здобич. Так на місті зруйнованого Саркелу постало руське поселення Біла Вежа, існують дані про військові залоги русичів в Ітилі та Семандері, під контроль князя потрапила Тмутаракань – місто на Кубані - і було утворене Тмутараканське князівство. Надалі шлях князя попрямував на Північний Кавказ, де були переможені племена ясів та касогів.
Наслідки У результатi цього походу занепали такi значнi держави регiону, як Волзька Булгарiя та Хозарський каганат; руське вiйсько отримало видатну здобич; влада Києва роз- повсюдилась на важливий Волзький торговий шлях, Кубань та Дон (Тмутаракань та Бiла Вежа); консолiдувалися схiднослов’янськi племена. Проте, зруйнувавши Ха- зарiю, Святослав вiдкрив шлях на Русь кочовим народам сходу (печенiгам, надалi — половцям), що у майбутньому спричинить немало проблем жителям Русi.
Наступною ціллю Святослава стала потужна та прогресуюча Болгарія. Подейкують, руку до русько-болгарського конфлікту приклала Візантія. Існують свідчення, що Святослав приймав послів від Базилевса з цінними дарунками та проханням розпочати військові дії проти болгар. Візантійська імперія таким чином намагалася послабити одразу двох своїх прямих конкурентів, адже Болгарія домінувала на Балканах, які були у зоні візантійських інтересів, а Русь стрімко розвивалася та загрожувала Царгороду зі сходу, зазіхаючи на його кримські володіння. Так чи інакше, але 968 року Святослав на чолі 60-тисячного війська виступає у похід. Увійшовши у гирло Дунаю та пропливши вглиб Болгарії, руське військо спішилося та у першій же битві під Доростолом розбило болгар. Надалі русичі зайняли більше 80 міст на дунайських берегах, а Святослав обрав собі за резиденцію місто Переяславець, звідки де-факто правив Болгарією. Проте сумна звістка змусила руське військо покинути мальовничі Балкани: печеніги взяли в облогу Київ. Можна припустити, що печенізька військова активність була простимульована Візантією, адже русько-болгарська війна пройшла у зовсім іншому руслі, аніж собі планували візантійці. Замість двох ослаблених виснажливою боротьбою країн, у Константинополі отримали Русь із вишколеною у боях армією та з імперськими амбіціями домінування у регіоні. Тому не виключено, що візантійські правителі вкотре вдалися до стратегії «загортання вогню чужими руками». Святослав, відігнавши печенігів, на деякий час затримався в Києві, адже Ольга, що керувала обороною Києва та країною під час незліченних походів сина, не хотіла його відпускати, а київська знать дорікала князю: