Підтвердіть фактами або спростуйте слушність
тверджень.
►До
радянізації Західної України широко залучалися працівники партійно-комсомольського
і радянських апаратів, службовці органів державної безпеки, культури та освіти
з інших районів СРСР, переважно зі Східної України.
►
Форсована індустріалізація супроводжувалася повільним розвитком харчової,
легкої та інших галузей промисловості, які виробляли товари для людей.
►Колективізація
здійснювалася примусом, залякуванням, погрозами, шантажем, провокаціями,
вивезенням до Сибіру.
► Основною тактикою для поширення впливу українського
підпілля на західноукраїнські терени в повоєнний період були
агітаційно-пропагандистські та диверсійні рейди боївок ОУН.
Ответы
1. Для забезпечення радянізації Західної України активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апаратів, службовці правоохоронних органів, держбезпеки, культури й освіти з районів Радянського Союзу, переважно зі Східної України.
Їх направляли туди на постійну роботу на заводах, фабриках, у радянських установах, школах, вузах тощо. Утворювалась мережа більшовицьких і комсомольських організацій, формувались профспілки. У 1905р. в Західній Україні налічувалось 88000 комуністів проти 31000 в 1946р. В грудні 1945р. ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях.
2. Форсована індустріалізація, як і в Східній Україні, супроводжувалась повільним розвитком харчової, легкої та інших галузей промисловості, які виробляли товари для людей. Ще більш негативні наслідки супроводжували розгорнуту паралельно за більшовицькими стандартами колективізацію.
Застосовувались апробовані ще в 20—30-і рр. форсовано — примусові методи. Більшість колгоспів було насаджено у 1948—1949 рр. Якщо на початку 1946 р. у західних областях нараховувалось 158 колгоспів, на початку 1948 — 1762, то на 1 листопада 1949 р. — 6098. До середини 1950 р. у понад 7 тис. колгоспів було об'єднано майже 93%, а до середини 1951 р. — понад 95% селянських господарств. Влада постійно піклувалася, щоб до західних областей направлялися люди, здатні забезпечити курс на колективізацію. До кінця 4-і п'ятирічки сюди надіслали 15 тис. чол., які вважалися фахівцями в галузі сільського господарства. Політичний контроль забезпечували політ відділи МТС. У зв'язку з цим було ухвалено навіть спеціальну постанову ЦК ВКП(б) від 23 грудня 1949 р. «Про організацію політвідділів при МТС західних областей УРСР» Для роботи в них обкоми партії направили 1,7 тис. партійних функціонерів.
Повсякденними під час проведення колективізації стали порушення законності. Так, у Волинській області тільки за перше півріччя 1947 р. офіційно зареєстровано 32 випадки таких порушень (побиття громадян, вилучення в них майна, незаконні арешти, загроза зброєю тощо). Ситуація ускладнювалась тим, що процесу колективізації криваво протидіяли УПА і підпілля ОУН. У свою чергу, це стимулювало каральну активність комуністичної системи, зокрема масове виселення так званих куркулів (заможних селян) та їх сімей.
Штучно колективізоване селянство зіткнулось із значними проблемами. Так, 1949 р. у 87 колгоспах (4%) не видавали зовсім зерна на трудодні, грошей не видавали 504 (21%) господарствам. Це не спонукало до праці, тому селяни часто ухилялися від роботи в колгоспах. У 1950 р. не виробили обов'язкового мінімуму трудоднів майже 45% колгоспників, що було значно більше, ніж по всій Україні. Справи не поліпшились і після укрупнення господарств. У 1952 р. 30% колгоспів видали на трудодень колгоспникам менш ніж 1 кг. зерна, а у 18% колгоспів хліба зовсім не одержали. Понад половину господарств видали близько 1 крб. грошей на трудодень, а четверта частина господарств грошей взагалі не нарахувала. В той час комуністична пропаганда всіляко вихваляла «переваги» колгоспного ладу.
3. Колективізація здійснювалася примусом, залякуванням, погрозами, шантажем, провокаціями, вивезенням до Сибіру. Попри запевнення, що колективізація здійснюється з дотриманням принципу «поступовості й добровільності», мали місце численні порушення законності та прав людини. Звичайним явищем стали репресії та депортації місцевого населення. Десятки тисяч селян були виселені на Урал і до Сибіру. Репресивна політика партійно-радянських органів викликала спротив селян, який підтримували сили ОУН і УПА.
4. Основною тактикою для поширення впливу українського підпілля на західноукраїнські терени в повоєнний період були агітаційно-пропагандистські та диверсійні рейди боївок ОУН. 22 квітня 1947 р. видано перший наказ «Про посилення боротьби з націоналістичним підпіллям та його озброєними бандами в Українській РСР», що стосувався відділу 2-Н. Головними завданнями відділу 2-Н були: агентурне проникнення в середовище підпілля ОУН і УПА, його керівних ланок; захоплення та знищення керівництва підпілля, їх «оперативна» розробка; виявлення та ліквідація каналів постачання та зв’язку підпілля; моральне розкладення підпілля діяльністю агентури та провокаціями; бойові дії оперативних груп, агентурно-бойових груп, що діяли під виглядом бійців УПА.