Question

Спільні й відмінні риси розвитку Великої Британії та Франції​ у 19 століття​

Answer 1

Після завершення наполеонівських війн у Європі склалася суперечлива ситуація. Франція, яка протягом чверті сторіччя була уособленням революційних змін, зазнала поразки. Країни-переможниці, облаштовуючи повоєнну Європу, намагалися унеможливити повторення подій недавнього минулого. Одначе, як показало майбутнє, утримати світ незмінним вони не змогли. Виникало питання: В який спосіб розвиватиметься європейська цивілізація - революційний чи еволюційний? З'явилися країни, які уособлювали ці способи. Франція, де за 60 років, що минули після завершення наполеонівських війн, сталися три революції, являла першу модель розвитку. А от приклад тогочасної Англії засвідчував можливість розвитку суспільства без революційних потрясінь. Завершення наполеонівських війн відкрило для Англії епоху, коли вона на тривалий час зайняла провідні позиції у світовій політиці, стала майстернею світу, його фінансовим центром і зразком ліберального суспільства. Це не означало, що в англійському суспільстві не було конфліктів і проблем. Але правляча еліта навчилася знаходити розв'язання складних проблем, не доводячи справи до соціального вибуху, як це траплялось у країнах континентальної Європи.

У першій половині XIX ст., а надто від середини 30-х pp., в Англії тривав бурхливий розвиток промислового виробництва. У 30-40-х pp. у країні завершилася промислова революція, яка розпочалася в 60-х pp. XVIII ст. Англія посіла перше місце в світі за рівнем розвитку промисловості. До 1840 р. її частка у світовому промисловому виробництві становила 45%.

Провідною галуззю англійського промислового виробництва залишалася текстильна промисловість. На бавовняно - прядильних фабриках працювало тоді понад 200 тис. осіб. Водночас розвивалася важка та вугільна промисловість. У 1834 р. виробництво заліза в Англії становило 700 тис. т. Розвивався і транспорт. У 40-х pp. усі великі міста Англії вже були з'єднані залізницями. Швидко збільшувалася чисельність промислових робітників. Разом із своїми сім'ями вони становили більшість населення країни, яке в середині XIX ст. налічувало 27, 6 млн осіб. Особливо швидко зростала кількість населення Лондона, що перетворився на світовий торговельний та банківський центр.

У 1815 р. до Франції вдруге повернулися Бурбони. Королем знову став Людовік XVIII. Разом із Бурбонами повернулися дворяни-емігранти і священики, які прагнули повернути собі землі, що були в них відібрані під час революції, та мріяли про помсту. Влада знов опинилася в руках дворянства. Францією прокотилася хвиля білого терору (тоді цей вираз було вжито вперше - білого кольору був прапор Бурбонів). Людей, причетних до революції, тих, хто пристав до Наполеона під час Ста днів, страчували, ув'язнювали, відправляли на заслання. Одначе реставрація монархії не означала відновлення абсолютизму. Рішення Віденського конгресу зобов'язували Людовіка XVIII запровадити конституцію. Згідно з "Хартією 1814 p. ", як її називали, Франція ставала конституційною монархією, щоправда, з величезними повноваженнями короля. Король мав право законодавчої ініціативи. У закон її перетворював двопалатний Законодавчий корпус. Його першу палату (палату перів) призначав король, друга палата обиралася на основі дуже високого вікового та майнового цензу. Право голосу у Франції мали лише 80-100 тис. осіб.

У Людовіка XVIII вистачило глузду для того, щоб декларувати громадянську рівність, недоторканність особи, свободу друку та віросповідання. Конституція також гарантувала недоторканність приватної власності, зокрема й придбаної в роки революції. Влада у країні фактично зосереджувалася у великих землевласників, дворян та верхівки буржуазії. Перед Францією відкривалася можливість еволюційного шляху політичного розвитку.