що передбачало Магдебузьке право?Які фактори впливають на особистий розвиток Києва?
Ответы
Ответ:Магдебурзьке право – як найбільш поширений варіант німецького права – Київ отримав наприкінці XV століття (точна дата невідома, на думку різних дослідників – у 1494, 1498 чи 1499 році). Про отримання містом цього права свідчать пізніші документи, що надавалися представниками тогочасної влади (великими литовськими князями, польськими королями, українськими гетьманами, російськими царями), та якими підтверджувалось та перепідтверджувалось надання Києву “давніх прав і привілеїв за магдебурзьким правом”.
Ці документи – привілеї, жалувані грамоти та універсали – ілюструють функціонування міського самоврядування і власного судочинства через представників виборних органів (війта, бурмістрів, райців та інших урядників) на українських землях, які свого часу входили до складу Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, окремої козацьої держави – Війська Запорозького. Навіть після входження частини українських земель під юрисдикцію Московської держави (пізніше – Російської імперії) права і привілеї міст, в яких діяло магдебурзьке право (Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин, Стародуб та ін.), підтверджувалися тодішніми очільниками влади (царями та імператорами).
У цих привілеях та жалуваних грамотах заборонялось іншим гілкам влади (російським воєводам чи козацьким полковникам) чи представникам духівництва втручатись у справи магістрату, зазіхати на землі міста, розміщати військових та урядових чиновників постоєм на території міста, користуватися угіддями та рибними ловами, володіти майном, тримати промисли, примушувати містян та ремісників до безоплатних робіт; ремісничим цехам та міщанам надавались привілеї, які звільняли від певних видів податків та виконання повинностей.
Проіснувало магдебурзьке право м. Києва до 1834 р., коли російський імператор Микола І своїм указом остаточно ліквідував права і привілеї міста і передав міське управління у відання Думи.
* * *
Представлені на виставці документи є оригіналами, засвідченими копіями і копіями XVIII століття з фондів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ. Більшість документів має автографи тогочасних можновладців найвищого державного рангу (польських королів, російських урядовців, українських гетьманів) та печатки: державні (королівські, царські, Війська Запорозького), власницькі, магістратські (проставлені на документах та виписах з “книг меских Кіевского ратуша” XVII–XVIII століть) тощо.