Звичаї в творі сто тисяч
Ответы
Герасим Калитка. Багатий селянин, мета життя якого – скуповувати землю і накопичувати гроші. Викликає у читача неоднозначне ставлення до своєї особи. Герасим Никодимович Калитка, як і належить справжньому хліборобові, просто обожнює землю. "Ох, земелько, свята земелько — Божа ти дочечко! — із щирим захватом коментує він чергове придбання. — Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші…"
Розглядаючи ставлення селянина до землі, драматург дуже точно характеризує психологію Герасима Калитки. Щиро вимовлені слова "свята земелька" несподівано продовжується зізнанням: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки…". Одразу розуміємо, що саме жадібність спотворює моральне обличчя цієї людини. "Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три чия земля? Калитчина!". Ось чим марить цей заможний господар. У гонитві за наживою Калитка ладен переступити закон: задля придбання такої бажаної землі він зважується на аферу з фальшивими грішми, однак зрештою сам потрапляє до пастки, розставленої кмітливим шахраєм. Невідомий "фальшивомонетник" дуже тонко використав психологічні важелі, щоб ошукати свою жертву. Він знав, що людина, засліплена мрією швидко розбагатіти, втрачає відчуття реальності. Не дивно, що такі, як Калитка, стають легкою здобиччю
Колись простий селянин, який "вибився в люди", Герасим Клитка втратив усе, що було зароблене важкою, зокрема і власною, працею. Гроші збиралися завдяки жорсткій економії, копієчка до копієчки: він і сам недоїдав, і на наймитах заощаджував. Він економив навіть на своїх рідних — забороняв дружині взяти коней, щоб поїхати до церкви, бо "то ж гроші стоїть". Він прагнув поріднитися з мільйонером Пузирем і при цьому навіть не зважив на вибір свого сина Романа. Трагедія Калитки полягає в тому, що він зробився рабом власної мрії про землю. У фіналі стає очевидним, за чим найбільше вболіває цей персонаж і через що він зважується на спробу самогубства. Йому над усе болить утрата мрії, яка мало не здійснилася. Не випадково Калитка в розпачі вигукує: "Краще смерть, ніж така потеря!"
Навіть під час махінації Калитці вдається обдурити Невідомого і підсунути йому замість п'яти тисяч лише три.
Крім негативних рис, Калитка має і позитивні. Він є працьовитою людиною: встає дуже рано, працює зранку до вечора, їсть так само, як і наймити, хоча й належить до заможних людей.
Бонавентура. Шукач скарбів, що розорився в пореформений час, не зумівши пристосуватися до нових економічних умов. Це теж цілком новий соціальний тип, продукт капіталістичного ладу, що утверджувався на зламі епох. Він уособлює типове явище тієї доби – процес розпаду дворянських і поміщицьких родів і господарств. Власне в уста Бонавентури драматург вкладає монолог, що дає ключ до розуміння цих процесів: "Хазяйственний мужик, — каже він, — велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Боща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини… Пани горять, а мужички з пожару таскають… Це не пустяк!.. Вони привикли омари там, шампанське, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає… Гляньте навколо: Жолудь десять тисяч десятин, Чобіт – п'ять тисяч десятин, Пузир – три тисячі; а тут і ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте". Бонавентура зображений в п'єсі позитивно. Він бідний, в нього нічого немає, так і живе, перебиваючись, ходячи з хати в хату, поки не виженуть хазяї. В Бонавентури є завітна мрія – знайти якийсь скарб і зажити добре. Про це він постійно думає й говорить, але люди йому вже не вірять. Роман так характеризує копача: "Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна — тілько нічого не робе.". У кінці твору саме Бонавентура рятує Герасима від смерті: копач тієї ночі заночував у клуні, де вішався Герасим, і зняв його з мотузки.
Савка. Кум Герасима, селянин. Він заліз в борги, тому і погодився на махінацію Калитки. Савка ладен запродати душу дияволові, тільки б розжитися грошима: "лиш би гроші дав…". Під час поділу грошей Савка витягає ніж і готовий переступити закон, тільки щоб Герасим дав йому домовлену суму. Та в порівнянні з Герасимом, Савка був більш доброю і совісною людиною. Свою жінку, хоч вони й часто сваряться, він любить, в церкву возить на конях, не примушує йти пішки. Коли він дізнався, що разом з Герасимом став жертвою обману, то веде себе досить спокійно. Савка зрозумів, що шахрайством нічого не заробиш, а навпаки, можеш багато чого програти.
Роман. Син Герсима, молодий та вродливий парубок, який не пішов в батька. Він добрий, привітний, мріє одружитися з простою наймичкою. Хлопець не любить брехати, поважає своїх батьків, відстоює свої погляди. Свого щирого кохання він не хоче промінювати на гроші Пузиревої дочки.