Предмет: Литература, автор: 0678024542dasha

твір "Роль культури в житті людини»;
Срочно!!​

Ответы

Автор ответа: juliaborzenkova20066
4

Ответ:Починаючи роздуми над цією темою, думаю, перш за все треба з’ясувати що ж таке сама культура. Вважаю, що слово “культура” можемо розглядати у двох аспектах – загальному та особистому. Вони тісно взаємодіють між собою і не можуть розглядатись окремо один від одного.

То що ж таке загальна культура? На мою думку, загальна культура – це культура одного народу, нації з усіма культурними надбаннями: фольклором, мовою, історією, традиціями. Саме ці фактори формують загальну культуру і саме вони виявляють людину як культурну особистість, як представника свого народу. Людині не обов’язково ходити у вишиванці і щодня співати українські народні пісні, але вона повинна поважати і цінувати цей культурний спадок. Бо якщо ж людина зневажає ті культурні особливості, які виокремлюють її як представника українського народу серед інших народів, то вона вже не може назватись українцем, бути частинкою свого народу. Отже, загальна народна культура дуже важлива для людини, бо саме вона формує її як представника окремого народу, самобутньої нації. Без цієї культури людина стає ніби відірваною від свого народу і не може знайти собі місця серед інших. Якщо ти не поважаєш культури і традицій свого народу, то хіба ж будеш робити це для культури іншого народу?

А що ж до особистої культури? Особиста культура – це та особливість, яка говорить про особу як Людину з великої літери. Особистій культурі кожна людина навчається змалечку у сім’ї, бо саме серед найрідніших людей закладаються основи розуміння доброго і поганого. Особиста культура тісно пов’язана з культурою загальною, народною. І це не дивно, адже людина є представником не тільки свого народу, але й людства загалом. Особиста культура – це та, яка не дозволить викинути обгортку від цукерки десь посеред вулиці, та, що не дозволить сидіти у присутності літньої людини, та, завдяки якій людина буде бажати усім “доброго ранку” і “щасливого дня”.

Особиста культура дуже важлива для кожної людини, адже саме завдяки їй люди підтримують хороші стосунки між собою, у суспільстві та між людиною і природою загалом.

Вважаю, що культура – загальна й особиста у своїй сукупності – є одним із найважливіших складників, що формують людину як особистість, як представника одного народу і всього людства загалом. Тож давайте бути культурними людьми, щоб гідно представити себе, свій народ і всіх людей на землі!

Похожие вопросы
Предмет: Русский язык, автор: Milashkanonetvoya
помогите плиз...Очень нужно
Из пред­ло­же­ний 3—5 вы­пи­ши­те слово, в ко­то­ром пра­во­пи­са­ние при­став­ки за­ви­сит от глу­хо­сти − звон­ко­сти по­сле­ду­ю­ще­го со­глас­но­го.

За­да­ние 4 

(1)Ночью на мок­рые де­ре­вья упал снег, со­гнул ветви своей рых­лой сырой тя­же­стью, а потом его схва­ти­ло мо­роз­цем, и снег те­перь дер­жал­ся на вет­ках креп­ко, будто за­са­ха­рен­ная вата.

(2)При­ле­те­ла си­нич­ка, по­про­бо­ва­ла рас­ко­вы­рять на­мерзь, но снег был твёрд, и она оза­бо­чен­но по­гля­де­ла по сто­ро­нам, слов­но спра­ши­вая: «Как же те­перь быть?»

(3)Я от­во­рил фор­точ­ку, по­ло­жил на обе пе­ре­кла­ди­ны двой­ных рам ли­ней­ку, за­кре­пил её кноп­ка­ми и через каж­дый сан­ти­метр рас­ста­вил пше­нич­ные зёрна. (4)Пер­вое зёрныш­ко ока­за­лось в саду, зёрныш­ко под но­ме­ром трид­цать  —   в моей ком­на­те.

(5)Си­нич­ка всё ви­де­ла, но долго не ре­ша­лась сле­теть на окно. (6)На­ко­нец она схва­ти­ла пер­вое зерно и унес­ла его на ветку. (7)Рас­кле­вав твёрдую скор­луп­ку, она вы­щи­па­ла ядро.

(8)Всё обо­ш­лось бла­го­по­луч­но. (9)Тогда си­нич­ка, улу­чив мо­мент, по­до­бра­ла зёрныш­ко номер два...(10)Я сидел за сто­лом, ра­бо­тал и время от вре­ме­ни по­гля­ды­вал на си­нич­ку. (11)А она, всё ещё робея и тре­вож­но за­гля­ды­вая в глу­би­ну фор­точ­ки, сан­ти­метр за сан­ти­мет­ром при­бли­жа­лась по ли­ней­ке, на ко­то­рой была от­ме­ре­на её судь­ба.

—   (12)Можно, я склюю ещё одно зёрныш­ко? (13)Одно-един­ствен­ное?

(14)И си­нич­ка, пу­га­ясь шума своих соб­ствен­ных кры­льев, уле­те­ла

с зер­ном на де­ре­во.

 —   (15)Ну, по­жа­луй­ста, ещё одно. (16)Ладно?

(17)На­ко­нец оста­лось по­след­нее зерно. (18)Оно ле­жа­ло на самом кон­чи­ке ли­ней­ки. (19)Зёрныш­ко ка­за­лось таким далёким, и идти за ним так бо­яз­но!

(20)Си­нич­ка, при­се­дая и на­сто­ра­жи­вая кры­лья, про­кра­лась в самый конец ли­ней­ки и ока­за­лась в моей ком­на­те. (21)С бо­яз­ли­вым лю­бо­пыт­ством вгля­ды­ва­лась она в не­ве­до­мый мир. (22)Её осо­бен­но по­ра­зи­ли живые зелёные цветы и со­всем лет­нее тепло, ко­то­рое ове­ва­ло озяб­шие лапки.

 —   (23)Ты здесь живёшь?

 —   (24)Да.

 —   (25)А по­че­му здесь нет снега?

(26)Вме­сто от­ве­та я по­вер­нул вы­клю­ча­тель. (27)Под по­тол­ком ярко вспых­ну­ла элек­три­че­ская лам­поч­ка.

 —   (28)Где ты взял ку­со­чек солн­ца? (29)А это что?

 —   (30)Это? (31)Книги.

 —   (32)Что такое книги?

 —   (33)Они на­учи­ли за­жи­гать это солн­це, са­жать эти цветы и те де­ре­вья, по ко­то­рым ты пры­га­ешь, и мно­го­му дру­го­му. (34)И ещё на­учи­ли на­сы­пать тебе пше­нич­ных зёрны­шек.

 —   (35)Это очень хо­ро­шо. (36)А ты со­всем не страш­ный. (37)Кто ты?

 —   (38)Я Че­ло­век.

 —   (39)Что такое Че­ло­век?

(40)Объ­яс­нить это ма­лень­кой глу­пой си­нич­ке было очень труд­но.

 —   (41)Ви­дишь нитку? (42)Она при­вя­за­на к фор­точ­ке.

(43)Си­нич­ка ис­пу­ган­но огля­ну­лась.

 —   (44)Не бойся. (45)Я этого не сде­лаю. (46)Это и на­зы­ва­ет­ся у нас  —   Че­ло­век.

 —   (47)А можно мне съесть это по­след­нее зёрныш­ко?

 —   (48)Да, ко­неч­но! (49)Я хочу, чтобы ты при­ле­та­ла ко мне каж­дый день. (50)Ты бу­дешь на­ве­щать меня, а я буду ра­бо­тать. (51)Это по­мо­га­ет Че­ло­ве­ку хо­ро­шо ра­бо­тать. (52)Со­глас­на?

 —   (53)Со­глас­на. (54)А что такое ра­бо­тать?

 —   (55)Ви­дишь ли, это такая обя­зан­ность каж­до­го че­ло­ве­ка. (56)Без неё нель­зя. (57)Все люди долж­ны что-ни­будь де­лать. (58)Этим они по­мо­га­ют друг другу.

 —   (59)А чем ты по­мо­га­ешь людям?

 —   (60)Я хочу на­пи­сать книгу. (61)Такую книгу, чтобы каж­дый, кто про­чи­та­ет её, по­ло­жил бы на своём окне по трид­цать пше­нич­ных зёрен.

(62)Но, ка­жет­ся, си­нич­ка со­всем не слу­ша­ет меня. (63)Об­хва­тив лап­ка­ми се­меч­ко, она не­то­роп­ли­во расклёвы­ва­ет его на кон­чи­ке ли­ней­ки.