Предмет: История,
автор: Pharaoh1016
Характеристика України за гетьманування Скоропадського
Ответы
Автор ответа:
0
Украї́нська Держа́ва (Другий Гетьманат) — держава, що охоплювала територію Північної, Центральної, Східної (за винятком незначної частини Донецької та Луганської областей) та Південної України (за винятком Південної Бессарабії), а також суміжних українських етнічних земель, що охоплювали більшу частину сучасних Берестейської та Гомельської областей Білорусі, територію Придністров'я та окремі райони на півночі Молдови, більшу частину Брянської (Стародубщина), Білгородської та Воронезької (де-факто лише захід та південь) та південну частину Курської областей РФ, а також Холмщину та частину Підляшшя у межах сучасної Польщі (що де-факто контролювалися австрійськими військами), зі столицею в Києві з 29 квітня до 14 грудня 1918 року. Постала на місці Української Народної Республіки внаслідок державного перевороту. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським.
Гетьман Скоропадський ліквідував Центральну Раду і її установи, земельні комітети, скасував республіку і проведені при УНР реформи. Внутрішня політика спиралась на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти зліквідованої Російської імперії. У зовнішній політиці керівництво держави дотримувалося антибільшовицького курсу, орієнтувалось на союз із Кубанню, Кримом та Доном, спиралося на підтримку Німеччини. Політику керівництва Української держави підтримували консервативні кола українського суспільства, військові, землевласники, а також командування військ Центральних держав, що, згідно з Берестейським мирним договором, окупували Україну.
З перших днів існування режиму гетьманської влади йому протистояла політична опозиція з боку партій, що складали основу колишньої Центральної ради. Дії направлені на повернення законним власникам землі відібраної з відома і без відома Центральної Ради викликали спротив радикально налаштованих селян. 14 листопада 1918 року, через кілька днів після звістки про Комп'єнське перемир'я, та після антидержавного повстання членів УНС під проводом авантюриста Симона Петлюри та відкритого федераліста Володимира Винниченка, що заключили договір з РРФСР, гетьман Скоропадський був змушений скликати новий уряд для оголошення наміру про об'єднання з майбутньою (антибільшовицькою) росією, задля звернення на свій бік країн-членів антанти, але немає підстав вважати що ці наміри були би здійснені в житті, враховуючи положення країн антанти, білогвардійського та козацького (донського і кубанського) рухів. Цей намір був використаний повстанцями та їх послідовниками в пропагандистських цілях для очорнення діяльності гетьмана Скоропадського та уряду. Антидержавне повстання, в авангарді якого стояли війська під командуванням генерала П. Болбочана (пізніше був страчений за указом Симона Петлюри), що перейшов на сторону повстанців обернулось не на користь гетьманського режиму. За місяць повстання, гетьман вимушено склав повноваження, та під документами німецького мушкетера Фрідріха Блахау покинув Україну, осівши у Німеччині[1], де приступив до розбудови емігрантського руху. До 20 грудня 1918 року повстанці оволоділи більшою частиною територій України (за винятком Одеси та частини Катеринославської губернії) та встановили владу Української Народної Республіки.
Гетьман Скоропадський ліквідував Центральну Раду і її установи, земельні комітети, скасував республіку і проведені при УНР реформи. Внутрішня політика спиралась на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти зліквідованої Російської імперії. У зовнішній політиці керівництво держави дотримувалося антибільшовицького курсу, орієнтувалось на союз із Кубанню, Кримом та Доном, спиралося на підтримку Німеччини. Політику керівництва Української держави підтримували консервативні кола українського суспільства, військові, землевласники, а також командування військ Центральних держав, що, згідно з Берестейським мирним договором, окупували Україну.
З перших днів існування режиму гетьманської влади йому протистояла політична опозиція з боку партій, що складали основу колишньої Центральної ради. Дії направлені на повернення законним власникам землі відібраної з відома і без відома Центральної Ради викликали спротив радикально налаштованих селян. 14 листопада 1918 року, через кілька днів після звістки про Комп'єнське перемир'я, та після антидержавного повстання членів УНС під проводом авантюриста Симона Петлюри та відкритого федераліста Володимира Винниченка, що заключили договір з РРФСР, гетьман Скоропадський був змушений скликати новий уряд для оголошення наміру про об'єднання з майбутньою (антибільшовицькою) росією, задля звернення на свій бік країн-членів антанти, але немає підстав вважати що ці наміри були би здійснені в житті, враховуючи положення країн антанти, білогвардійського та козацького (донського і кубанського) рухів. Цей намір був використаний повстанцями та їх послідовниками в пропагандистських цілях для очорнення діяльності гетьмана Скоропадського та уряду. Антидержавне повстання, в авангарді якого стояли війська під командуванням генерала П. Болбочана (пізніше був страчений за указом Симона Петлюри), що перейшов на сторону повстанців обернулось не на користь гетьманського режиму. За місяць повстання, гетьман вимушено склав повноваження, та під документами німецького мушкетера Фрідріха Блахау покинув Україну, осівши у Німеччині[1], де приступив до розбудови емігрантського руху. До 20 грудня 1918 року повстанці оволоділи більшою частиною територій України (за винятком Одеси та частини Катеринославської губернії) та встановили владу Української Народної Республіки.
Похожие вопросы
Предмет: Английский язык,
автор: dikdikdikdik
Предмет: Английский язык,
автор: olenkapavlovsc
Предмет: Русский язык,
автор: Аноним
Предмет: Математика,
автор: like621
Предмет: Химия,
автор: Kamilla622