Допоможіть!!віддам все, що маю
1. Сформулюйте філософські принципи "братських шкіл"
2. Поясніть гармонію трьох світів П. Юркевича
3. Чому І. Франко вважав, що стика вчить людину бути людиною?
4. Поясніть, чому М. Коцюбинський вважав, що "перемога" над природою обертається поразкою людини?
5. У чому суть світоглядної позиції "конкордизму" В. Винниченка
Ответы
1 Притаманні риси «братських шкіл»
• демократичність. У школі мали право навчатися діти різних станів населення, статут школи зобов'язував учителя ставитись до всіх учнів однаково. Для сиріт та дітей з інших міст братства відкривали гуртожитки (бурси);
• введення елементів класно-урочної системи навчання. В елементарних братських школах учнів поділяли на три групи залежно від набутих знань, умінь, навичок, а з XVII ст. у братських школах підвищеного типу встановилася класна система занять. Навчальний рік розпочинався з 1 вересня, було введено канікули, екзамени тощо;
• налагоджений тісний зв'язок з батьками чи родичами учнів. Між батьками і школою укладалася письмова угода, де обумовлювались обов'язки сторін з виховання і навчання дітей;
• чітка організація навчання: заборонялись пропуски занять, запізнення, існувала налагоджена система чергових;
• ґрунтовність освіти, яка не поступалася західноєвропейській.2. 2.Філософія Юркевича споріднена з вченням Г.С.Сковороди та протистоїть панлогізму і панраціоналізму. Ці течії намагалися все духовне життя людини звести до логічного мислення; саме воно є, затвердженнями представників цих напрямків, підґрунтям всіх інших духовних здатностей людини.
Твердження, що всі сторони душевного життя можна звести до мислення, є однобічним і помилковим. Коли б наше духовне життя обмежувалося мисленням, зауважує Юркевич, то світ здавався б нам впорядкованим, але неживим, він був би для нас якоюсь математичною величиною, а не природою і людиною у всьому їх багатстві. Саме на критиці раціоналістичної тенденції у європейській філософії, релігії та моралі і створює свою систему, яку називає «Філософією серця».
За Юркевичем, людину в її моральній і духовній загалом свободі неможливо пояснити, виходячи із .наукових законів, бо вона є неповторною, унікальною особою, або індивідум. Тому не в розумі, а у серці «людини міститься джерело для таких явищ, які виявляють себе в особливостях, що не випливають із жодного загального поняття або закону». Саме серце є зосередженням усіх дій душі, освітлює й забарвлює дійність, воно визначає обрії життєвого світу людини.
Розглядаючи вихідні засади вчення про буття Юркевича, варто відзначити що він розуміє реальність плюралістичне, складеною з трьох сфер:
1) ноуменального світу, ідеального світу ідей;
2) реального світу, що є царством розумних істот;
3) феноменального світу примарного існування тілесності.
Активна взаємодія всіх цих трьох світів і становить гармонію світу в цілому. Ці три світи є не рівноцінними: світ ідей є визначальним стосовно двох інших.
Бог, в тлумаченні Юркевича, є істота надрозумна, і тому принципово недоступна людському логічному пізнанню. Для людини знання про світ ідей, про Бога стають частково відомими завдяки одкровенню, а не «повільній» й «опосередкованій» діяльності розуму; ці глибинні знання є «безпосередніми одкровеннями істини, які виникають раптово й які мають місце в нашому "серці». Розум, голова керує, диригує нашим життям, але породжує його наше серце.
4 Це відчуження - результат "завойовницького" ставлення людини до природного буття. Людина-завойовник "одягає землю в камінь і залізо... бичує святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, бруднить повітря пилом та димом". У результаті - туга й самотність ("Інтермецо"), а то й смерть, як спокута за втрачену гармонію з природою ("Тіні забутих предків"). Отже, перемога над природою обертається поразкою людини. Вихід К. шукає в поверненні до природи, "перенесенні" її, так би мовити, в саму людину, в установленні постійного діалогу з природою не як із байдужим буттям, а як зі своїм "внутрішнім". Це типово екзистенційне змалювання стосунків людини і природи. Започаткувавши в Україні жанр "потоку свідомості", К. змальовує багатошаровість людської психіки, зазирає до незбагненних для раціонального аналізу глибин несвідомого. Його цікавить людська особистість. Звичайно, людина тісно пов'язана з навколишнім природним і суспільним світом. Проте письменника ваблять не зовнішні (природно-соціальні) спонуки людської поведінки, а саме "внутрішні", згідно з якими реалізується індивідуально-неповторне "структурування" світу особистістю, творення власного (не менш багатого за зовнішній) внутрішнього світу індивіда. Людина прагне повноти буття у світі, встановлює зі світом специфічно діалогічний стосунок любові до буття, що детермінується "серцем", а не зовнішньою необхідністю. К. виразно змальовує особливо "побожне" ставлення українця до землі. Творчість мислителя пройнята екзистенційними мотивами любові, смерті, голоду, гріха, провини тощо.
5Конкордизм”, на думку його автора, мав стати першою програмою гармонійного суспільства, однак, ця теорія не є догмою, на чому і наголошує Винниченко, вона лише уособлює вказівки на кшталт шляху до оновлення, до розвитку узгодженого людського співжиття — шляху до щастя.
(думаю зрозумієш))